До інших джерел права відносяться акти виконавчих органів: укази Президента, постанови Уряду, прикази і інструкції міністрів, інших центральних органів управління, рішення органів місцевого самоврядування, які мають нормативне значення, тобто які вставлюють загальні правила поведінки.

До джерел права України відносяться і загальнопризнані принципи і норми міжнародного права, міжнародні договори України. Забезпечення конституційності нормативних актів, тобто їх відповідність Конституції України, здійснює Конституційний Суд України. Акти або їх окремі положення, які признані неконституційними, втрачають силу; не відповідаючі Конституції договори України не підлягають введенню і застосуванню.

Джерела права - не хаотичний набір різного роду нормативних актів, вони включаються в єдину внутрішньо узгоджену систему права, в якій акти нищестоячих органів повинні видаватися в відповідності до актів вищестоячих органів держави і не можуть їм перечити.

4. Право - явище цивілицації і культури.

Виникнувши як інститут цивілізіції в відповідності з її вмогами, як один з її перших "блоків", право стало носієм цих вимог, механізмом переворення їх в життя, яке забезпечує "самопідтримку" суспільства.

В епоху цивілізації суспільство в значній мірі відірвалося від жосткого "сліпого", безваріантного диктата природи і, опираючись на власну основу, на культуру як на область мистецтва, нарощуючи темпи розвитку, по складним, непередбаченим шляхам прогресу. Нові громадські сили, які склалися в умовах цивілізації, - не тільки і не стільки фактори і сили руйнування минулого (хоча таке значення не можна випускати з виду), скільки імпульси саморозвитку, символи акктивності, нарощування самоцінності людини, і головне - реалізація і забезпечення свободи для вищого творення Природи - людини. Воля і гуманізм - рух до них стали вираженням і головним показником прогресу людства.

Вищесказане прводить до висновку про те, що для суспільства в епоху цивілізації характерні такі регулятивні механізми, які утворюють нову, "цивілізовану" інфраструктуру соціального регулювання. Основним, центральним її елеметом і тало право.

В радянській юридичній науці в якості початкового при розумінні права розглядалися вислови К.Маркса і Ф.Енгельса з "Маніфеста Комуністичної партії", сформульованого в виді звернення до класу буржуазії: "Ваше право є лише возведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу". Недивлячись на те (а вірніше дякуючи тому) що в цьому вислові, яке не претендувало на строго наукове узагальнення, сильні публіцистичні, партійно - пристрасні акценти, йому в радянській правовій доктрині був наданий загальний і імперативний характер. Саме цей вислів лежав в основі класової, директивно-імперативної трактовки права в радянській правовій науці, а саме воно придавало праву вузькокласову, етатичну неправельність, тоталітарний відтінок, який достатньо узгоджувався з доктриною і практикою сталінського тоталітарного режиму.

Насправді, в певному розумінні право може бути охарактеризовано як класовий феномен, хоча по вихідним пунктам здійснено інакше, ніж це витікає з марксистсько-ленінської трактовки.

Якщо не спрощувати проблему і не зводити її до класового панування, то класова будова є одна із суттєвих, і притому природніх, необхідних характеристик структурированості суспільства, яке вступило в епоху цивілізації. В класовій будові виращаяються розстановка і співвідношення суспільних груп, шарів населення країни (або навіть в міжнародному плані) по ряду корінних признаків функціонування суспільства і життєдіяльності людей, в першу чергу по їх відношенню до власноті. Класова будова дає можливість не тільки побачити глибинний зріз суспільства як саморегулюючоїся системи, але виявити рушійні сили суспільного розвитку, прогресу суспільства, які ваємодіють між собою. В результаті наростаючих процесів відчуження класові стосунки набувають антагоністичний характер, виливаються в гостру боротьбу за владу; тоді класові відносини, переважно через державу, партії, інші ланки політичної системи, починають нести немалий заряд негативного - того, що ускладнює, деформує природній суспільний розвиток, робить його більш чужим людині.

В чому ж полягає зв"язок права з класовою будовою суспільства, зі всіма його неминучими наслідками? Тут можуть бути відмічені дві основні позиції, які характеризують право як відому противагу негативним явищам, обумовлені класовими стосунками.

По-перше, класи, їх взаємодія, співробітництво і боротьба створили в суспільстві принципово нову соціальну ситуацію: на перший план, в особливості в обстановці антагоністичних класових стосунків, висунулися класові зіткнення, конфлікти, протиборства, жорстока боротьба за владу. І це розширяє і загострює "конфронтаційне поле" життя людей, в тому числі етнічні, групові, особисті взаємостосунки. Громадські зв"язки, які об"єднують суспільство людей, стали випробовуватися на "розрив". Потрібна була свого роду противага - формування суспільної сили, притому потужної сили, яка по самим своїм вихідним властивостям була би напрвлена на те, щоби забезпечувати загальне упорядкування громадських стосунків, їх примирення, гарантувати стабільність і стійкість громадських зв"язків, введення в необхідні рамки поведінку людей, справедливе і розумне вирішення конфліктів. Такою противагою і стало право.

По-друге, право виступало в якості противаги і в відношенні найбільш могучого утворення, здатного при відомих умовах (нерозвиненість політичних відносин, недосконалість демократичних інститутів) бути сильною класовою силою. Призначене по своїй суті, як і право, для того, щоби забезпечити функціонування суспільства ік цілісної системи, держава при вищезгаданих умовах грає негативну роль, протидіяти якій в принципі може дуже розвинуте право.

Природа права, при всій важливості для нього самого факту ділення суспільства на класи, класових стосунків полягає в тому, що воно представляє собою позиивне високозначуще явище цивілізації.

При цьому право як явище цивілізації характеризується тим, що воно призвано бути носієм вищих початків, основних цінностей цивілізації, реалізувати історичне призначення суспільства, пов"язане з затвердженням в ньому високого гуманітарного фундаменту, з принципами і ідеалами волі. В цій площині