Курсова робота на тему:

“Форми співучасті і їх характеристика”

План

Вступ.......................................................................................................................3

Розділ I

Поняття та ознаки співучасті ……………………................................................4

Розділ II

Форми співучасті у злочині ………………………..............................................12

2.1 Проста форма співучасті.................................................................................13

2.2 Складна форма співучасті...............................................................................14

2.3 Співучасть без посередньої змови..................................................................14

2.4 Співучасть з попередньою змовою.................................................................15

2.5 Злочинна організація........................................................................................16

Розділ III

Відповідальність співучасників……………………............................................21

Висновок................................................................................................................28

Список використаних джерел............................................................................29

ВСТУП

Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької та корислової, що спостерігається в останні роки, викликано переломним періодом розвитку України і деяких інших негативними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем .

Злочин може бути скоєний однією особою або сумісними діями декількох осіб. В останньому разі йдеться про скоєння злочину в співучасті.

Великого поширення набула зараз організована злочинність. В цілому від 30% до 40% злочинів вчиняється організованими групами злочинців, а в деяких особливо тяжких злочинах їх питома вага досягає 60%.

Для правильного застосування норм КК про співучасть слід, передусім, засвоїти його поняття.

Співучасть у злочині визначається умисна спільна участь декількох суб”єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Це формулювання вироблене в результаті довголітніх досліджень і є розвитком поняття співучасті, що містилось у ст.19 КК 1960 року.

Слід мати на увазі, що співучасть не утворює яких- небуть особливих, інших підстав відповідальності – підставою відповідальності тут є той же склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те що норма про співучасть вміщена в Загальній частині КК , означає лише одне – ця норма має застосовуватися до будь-якого випадку вчиненого злочину, зазначеного в Особливій частині КК, але вчиненого у співучасті.

Інститут співучасті включений до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні злочину не брали участі.

Розділ I

Поняття і ознаки співучасті.

В понятті «співучасть в злочині» находить відображення і закріплюеться в кримінальному законі специфічна злочинна діяльність, що визначає особливості кваліфікації скоєного і межі відповідальності співучасників на відміну від випадків індивідуально скоєних злочинів.

По кримінальному законодавству співучасть в злочині визнаєтся умисна спільна участь двох або більше осіб в здійсненні навмисного злочину11Див.: Кримінальний кодекс України від 05.04.2001р. ст.26. В цій законодавчій формулі кримінального права виділяють дві групи ознак: а) об’єктивні б) суб’єктивні.

Співучасть перш за все передбачає участь кількох (двох і більше) осіб в скоєнні злочину. При цьому необхідно мати на увазі, що ці особи повинні володіти признаками осудності: віком і осудністю. В теорії кримінального права, робиться акцент на кількісні характеристики цього признака, його відносять традиційно до числа об’ективних признаків співучасті в злочині.

Іншим об’єктивним признаком співучасті є спільні дії двох або білше осіб у скоєнні злочину. З позиції кримінального закону участь осіб в злочині може означати тільки образ злочинної поведінки, який виражається в двох формах (дії або бездіяльності). В той же час і спільна участь в теорії кримінального права розглядається в якості свооєрідного фактора. Цими моментами пояснюється, чому діяння особи, причинний зв’язок і наслідки в рамках вчення про склад злочину відносяться до об’єктивної його сторони, недивлячись на присутність в діянні (дії чи бездіяльності) особи суб’єктивних признаків волевиявлення і усвідомлення. З наведеного також слідує, що принципова характеристика діяння співучасника незалежно від його принадлежності аналогічна діянню індивідуально діючої особи (за винятком особливостей злочинної поведінки і способу впливу на об’єкт охорони, що має місце при співучасті в злочині). Однак ці та інші особливості поведінки співучасників злочину не перешкоджають розгляду ознаки «спільної участі» цілком чи в певній об’єктивності співучасті.

Тому уявляється лишніми існуючі в теорії кримінального права суперечки відносно об’єктивної чи суб’єктивної природи цієї ознаки, а такі поняття чи вирази, як “визначена психічна спільність”, що передбачає “знання про приєднувальну діяльність інших осіб та прагнення досягнути визначений результат шляхом поєднання зусиль”, “навмисна координація суспільнонебезпечних дій двох чи більше осіб”, і т.і. виправдані лиш в тій мірі, в якій вони відображають особливості свідомості і волі в діях спільника. Разом з тим вони ведуть до змішування об’єктивних чи суб’єктивних ознак співучасті в злочині і тому методологічно зовсім невиправдані.

«Підсумовуючи цю сторону характеристики ознаки “сумісності участі”, необхідно ще раз підкреслити, що усвідомленість та воля є, так би мовити, начинкою, зарядом в діянні індивідуально діючої особи, і набуває при співучасті в злочині дещо інший зміст. За рахунок останнього дія співучасника в початковій своїй заданості якраз і набуває зовнішні, видимі риси і значення одного із складових в сумі злочинних зусиль двох чи більше осіб».

Що ж стосується наведених вище понять із робіт згаданих авторів, то цими поняттями і положеннями доречно користуватися при розгляді суб'єктивних ознак співучасті в злочині, тобто в межах опису винного відношення особи до вчиненого.

Зміст ознаки «спільності участі» не вичерпується наведеними міркуваннями, що залишають поки відкритим питання про те, що ж усе-таки треба розуміти під спільністю участі в злочині двох або більш осіб?

Як уже було згадано раніше, спільність участі в теорії кримінального права розглядається як своєрідний спричиняючий фактор.

Причина, як це прийнято вважати, припускає не один ізольовано діючий чинник, а певна їхня сукупність. Роль і значення кожного чинника, у їхній сукупності різні. Одні виступають як причина, а інші як умови дії причини. Останні теж диференціюються на необхідні й інші, що супроводжують процесу заподіяння, умови. У цьому перебуває одне з