У теорії кримінального права виділяється також третя об'єктивна ознака співучасті: участь двох і більш осіб у вчиненні «того самого злочину». Параметрами (ознаками) єдності злочину називаються: єдність об'єкта злочину, єдність форми провини, єдність зазіхання в його першооснові. Наприклад, Г. вчиняє вбивство представника державної влади з ревнощі, а схиляє його до цього Ю., що діє з метою припинення політичної діяльності представника влади. У даному випадку в частині позбавлення життя представника державної влади як особистості обидва вони діють як співучасники. У той же час, оскільки об'єктом терористичного акта є не просто і не стільки особистість громадянина, а особистість представника державної влади, остільки у відношенні цього останнього об'єкта вони вже не діють у співучасті.

Однак трьома названими ознаками не вичерпується утримання поняття «співучасть у злочині». Не менше важливе значення для відмежування цієї форми прояву злочинної поведінки від суміжних форм, що індивідуально робляться злочинів (причетності до злочину, так називаного посереднього виконання злочину, простого стікання декількох осіб при вчиненні злочини) мають суб'єктивні ознаки співучасті в злочині.

Cпівучасть у злочині - навмисна спільна участь двох або більш осіб у вчиненні злочини. Те, що співучасть - навмисна спільна злочинна діяльність, свідчить також про можливість співучасті лише в навмисних злочинах. Це положення безпосередньо випливає з закону і послідовно проводиться в практику застосування норм про співучасть у злочині.

Далі, «навмисна спільна участь», означає, по-перше, усвідомлення кожним співучасником суспільно небезпечного характеру своєї власної поведінки і суспільно небезпечного характеру поведінки інших співучасників (щонайменше одного з них) плюс усвідомлення об'єктивного взаємозв'язку своєї поведінки з поведінкою інших співучасників (щонайменше одного); по-друге, передбачення злочинного результату від з'єднаних зусиль; по-третє, бажання або свідоме допущення того, що цей результат буде досягнутий саме шляхом додавання зусиль усіх співучасників або, щонайменше, зусиль двох із них.

З наведених положень випливає, що перші два з них складають своєрідність інтелектуального елемента наміру при співучасті в злочині. У теорії кримінального права і практики застосування норм про співучасть у злочині він одержав найменування взаємної поінформованості співучасників (щонайменше двох із них) про злочинний характер їхньої поведінки і взаємопов’язаності останнього. Третє ж положення відбиває специфіку вольового елемента наміру при співучасті. У теорії і практику кримінального права він одержав найменування узгодженості волевиявлень співучасників (щонайменше двох із них) у відношенні спільного для них злочинного результату. При цьому узгодженістю волевиявлень охоплюється також і саме додавання зусиль, і їхня координація в напрямку досягнення спільного і єдиного для всіх (щонайменше двох) співучасників злочинного результату66Див.: Советское уголовное право. Общая часть / Учебник ред. Кригера Г. А.-2-е изд. М., 1988. с.84.

Названі дві суб'єктивних ознаки співучасті в злочині, тобто взаємна поінформованість і узгодженість у вказаному розумінні, безпосередньо й однозначно випливають із закону і визначаються своірідністю фактора, що заподіює, при кожній конкретній формі прояви такої злочинної діяльності. Це повною мірою погодиться з взаємовідносинами філософських категорій об'єктивного і суб'єктивного, а також із взаємовідносинами кримінально-правових понять діяння і винного ставленння до нього.

У зв'язку з викладеним не можна визнати обгрунтованими спроби іншого трактування суб'єктивних ознак співучасті в злочині. Це насамперед стосується концепції так називаної мінімальнього (одностороннього) суб'єктивного зв'язку, відповідно до якого для наявності співучасті в злочині досить того, що підбурювач до помічник знають про злочинну діяльність виконавця, і зовсім не обов'язково, щоб виконавець знав про їхню діяльність.

У визначенні поняття співучасті як навмисної сумісної участі двох і більш осіб у вчиненні злочини термін «навмисне» зовсім не випадково розташований на першому місці. Це означає, що він має цілком визначене відношення до кожного з наступних термінів цієї формули закону, у тому числі і до зазначеного в законі мінімуму співучасників, що перебувають із двох осіб. Звідси з очевидністю випливає, що норма закону про навмисну спільність участі в злочині рівною мірою відноситься до кожного з них, у тому числі і до виконавця злочину, тому що він по прямій указівці закону теж є співучасником злочину. Це. у свою чергу, повинно означати тільки одне: у якому б співвідношенні з іншими співучасниками не виступав виконавець (з організатором, підбурювачем, помічником або з іншими), для нього залишається єдина і непорушна вимога закону, щоб він діяв так само зумисне спільно, як і інші співучасники. Тому ознаки взаємної поінформованості й узгодженості в обкресленому вище змісті не можуть не бути на боці виконавця злочину.

Поряд із винним ставленням співучасників злочину до вчиненого на стороні кожного з них можуть бути присутні визначені мотив і мета. При цьому необхідно мати на увазі, що мотиви і мета в співучасників злочину можуть і не збігатися

РОЗДІЛ II

Форми співучасті у злочині

У кримінальному законодавстві не було і поки немає вичерпного вирішення питання про форми (види) співучасті в злочині.

У спеціальній і навчальній літературі про співучасть у злочині варіанти класифікації співучасті в злочині дуже різноманітні, що обумовлено в основному розходженням у критеріях поділу співучасті в злочині на форми або види. Нерідко те, що в однім місці позначається поняттям «форма співучасті», в