Повноваженнями по провадженню тих або інших процесуаль-них дій закон наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а "орган дізнання". Тому для особи, яка безпосередньо провадить дізнання, обов'язковими є вказівки керівника органу дізнання. Крім того, ті процесуальні документи, в яких відображається рішення органу дізнання (рішення, приймати які закон уповнова-жив орган дізнання), підлягають обов'язковому затвердженню керівником органу дізнання.

Отже, затвердженню керівником органу дізнання підлягають постанови особи, яка провадить дізнання, про виконання таких процесуальних рішень і дій: порушення кримінальної справи, на-правлення заяви (повідомлення) за підслідністю; відмову в пору-шенні кримінальної справи; направлення кримінальної справи за підслідністю; закриття, зупинення, поновлення провадження у справі; розшук обвинуваченого; проведення таких слідчих дій, як обшук, виїмка, освідування, зняття інформації з технічних каналів зв'язку, накладення арешту на майно, вклади та кореспонденцію, ексгумацію трупа, затримання підозрюваного; обрання, зміну або скасування запобіжного заходу; притягнення особи як обвинуваченого; привід свідка, потерпілого, привід чи розшук об-винуваченого; відсторонення обвинуваченого від посади.

Затвердженню керівником органу дізнання безперечно підляга-ють всі процесуальні акти, які має санкціонувати прокурор, чи які проваджуються лише за рішенням суду. Ті документи, які підляга-ють затвердженню тільки керівником органу дізнання, набувають юридичної сили з моменту їх затвердження останнім.

Низка процесуальних актів не потребує затвердження їх керівником органу дізнання. Це протоколи всіх слідчих дій (за ви-нятком протоколу затримання); постанова про виділення або об'єднання кримінальних справ, постанова про визнання особи по-терпілою, цивільним позивачем або цивільним відповідачем; пос-танова про приєднання речових доказів до кримінальної справи; протокол явки з провиною та інші документи. Складання таких документів віднесено до компетенції особи, яка провадить дізнан-ня, а не органу дізнання, вони набирають законної сили з моменту їх підписання особою, яка провадить дізнання.

2.2 Міліція як орган дізнання.

Органи внутрішніх справ є право-охоронними органами виконавчої влади, до складу яких входить міліція. Саме міліція розглядає більшість заяв і повідомлень про злочини та, порушуючи кримінальні справи, нерідко проваджує дізнання.

Дізнання в міліції здійснюють карний розшук, державна служ-ба боротьби з економічною злочинністю, органи охорони гро-мадського порядку, ДАІ, паспортні підрозділи тощо.

Міліція, особливо районної і міської ланки, найбільш набли-жена до населення. Тому співробітники міліції, як правило, пер-шими виявляють злочини і вживають заходів щодо їхнього роз-криття. Цим і пояснюється те, що міліція наділена правом пору-шувати кримінальні справи і здійснювати оперативно-розшукові заходи і слідчі дії з переважної більшості скоєних злочинів.

Важливою особливістю правового статусу міліції є те, що вона як орган дізнання наділяється правом здійснення оперативно-розшукових заходів та провадження процесуальних дій, В цьому є певний сенс. Такий підхід дає можливість ефективно поєднувати оперативно-розшукові заходи з провадженням слідчих і інших про-цесуальних дій для забезпечення розкриття злочинів.

З огляду на це спроби створення в органах внутрішніх справ спеціальних підрозділів — відділів дізнання, співробітники яких позбавляються оперативних повноважень, а займаються провад-женням слідчих дій у межах повноважень органів дізнання є недо-речними . Як по суті, то це дорівнює створенню в системі МВС ще одного малопрофесійного і в юридичному плані недостатньо підготовленого для здійснення процесуальної діяльності слідчого підрозділу. Співробітники таких відділів дізнання "вже не оперативники та ще не слідчі" — покликані працювати на найбільш відповідальному етапі розслідування. Образно кажучи — в бій на "найбільш гарячу лінію фронту" йдуть новобранці.

Не зайве нагадати, що за законом органом дізнання в системі МВС є міліція, а не спеціально створені, але спеціально не навчені відділи дізнання,

Міліція — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція є складовою системою органів Міністерства внутрішніх справ України й виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охо-ронну (на договірних засадах) функції.

Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпе-ки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, охорона і забез-печення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; захист власності від злочинних пося-гань.

Міліція складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції; державної авто-мобільної інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції.

Дізнавачем, як мислив законодавець, мав би бути кожен працівник підрозділу міліції (кримінального розшуку, боротьби з організованою злочинністю та іншого оперативно-розшукового підрозділу), який займається питаннями боротьби зі злочинністю. Ст.101 КПК України до органів дізнання відносить саме міліцію а не підрозділи дізнання в системі ВМС.

Однак підрозділи дізнання були створені і діють в даний час хоча і показали свою неефективність. В зв'язку з цим все більшу дискусію викликає питання про реформування дізнання як такого. Висловлюються пропозиції повернутись до раніше діючої схеми коли дізнання по окремих справах проводилось місяць і закінчу-валось складанням обвинувального висновку. Учасники процесу при цьому зі справою не знайомились. Але це вже було і себе не зарекомендувало. Історичний досвід свідчить на користь запровадження класичної моделі дізнання, органи дізнання зосереджують свої зусилля на перевірці повідомлень про злочини, безпосеред-ньому виявленні злочинів та їх розкритті, поєднуючи при цьому надані законом адміністративні та оперативно-розшукові повно-важення з провадженням невідкладних слідчих та інших процесу-альних дій.

2.3 Статус дізнавача та начальника органу дізнання.

В юридичній науці внесені пропозиції щодо удосконалення статусу слідчого. Проте проблема удосконалення статусу дізнавача, а тим більше начальника органу дізнання розглянута недостатньо. На практиці, як правило, начальник органу дізнання здійснює контроль за своєчасністю дій особи, що здійснює дізнання