У зв'язку з допитом свідка виникає питання про його обо-в'язок повідомляти відомості, що складають таємницю. Чинний КК встановлює відповідальність за розголошення державної таємниці (ст. 328); за передачу або збирання відомостей, що ста-новлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330); розголошення відомостей про огляд на зараження віру-сом імунодефіциту людини або захворювання на СНІД (ст. 132), таємниці усиновлення (ст. 168), комерційної таємниці (ст. 232), військової таємниці (ст. 422), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145). У справах про винесення суддями неправо-судного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК) може виникнути питання про таємницю нарадчої кімнати, коли необхідно допитати суддю як свідка, який брав участь у нараді суддів. Принципове вирішення цього питання полягає в тому, що від правосуддя не може бути ніяких таємниць. Судді, яким під-судні справи про вищевказані злочини, правомочні досліджувати питання, пов'язані з розголошенням цих таємниць, якщо саме вони є предметом злочинів, у вчиненні яких обвинувачуються конкретні підсудні. Тому свідок може бути допитаний про будь-які відомості, що складають ту чи іншу таємницю, за винятком тих, які вказані у ст. 69 КПК. У разі необхідності може бути про-ведено закрите судове засідання.

Даний перелік осіб, які мають так званий свідоцький імунітет, тим і вичерпується, що, по суті, не сприяє розв'язанню багатьох проблемних ситуацій, які виникають на практиці.

Припустимо, оперативний працівник одержав важливу інфор-мацію у кримінальній справі від таємного джерела. Наприклад, це стало результатом виконання дій, передбачених п. 8 ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", відповідно до якого оперативному працівникові надається право "здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оператив-ного підрозділу або особи, яка співробітничає з ним, із збережен-ням у таємниці достовірних даних щодо їх особистості". Уявімо ситуацію, за якої оперативного працівника, що одержав інфор-мацію від таємного співробітника, який перебуває у злочинній групі, викликано на допит. З одного боку, він понесе відповідальність у разі відмови від давання показань або за повідомлення неправдивих відомостей, а з іншого — не має права розголошувати джерело своєї поінформованості. Зауважимо, між іншим, що у США розголошення відомостей про агента карається штрафом у розмірі до 50 тис. доларів. Як бути оперативному працівникові і як розв'язати дану проблему допитуючому? Відповіді на це запитання в законі поки що немає.

Д.І. Бєдняков вважає, що оперативному працівникові необхідно надати право обмеженого свідоцького імунітету. Тобто в подібній ситуації він повинен буде повідомити все, що йому відомо про обставини справи, не називаючи джерела, часу, місця і способу одержання інформації. При цьому показання оперативного працівника набувають значення доказів у кримінальній справі та підлягають перевірці іншими процесуальними засобами. Однак ч. З ст. 68 КПК України однозначно визначає: "Не мо-жуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані". Висновок може бути тільки один — якщо показання оперативного працівника про факти, що стали йому відомими з таємного дже-рела, не можуть мати доказового значення без розголошення дже-рела поінформованості, то й допитувати його недоцільно. У законі має бути записано: "Не підлягають допиту особи, які з причини своїх професійних обов'язків не мають права називати джерело або характер своєї поінформованості по фактах, що мають зна-чення для справи".

Поряд з цим, на сучасному етапі формування правової держа-ви, втілення у праві ідеї гуманізму законодавцю, на наш погляд, необхідно реалізувати концепцію свідоцького імунітету та привілеї звільнення від самообвинувачення у більш повному обсязі.

Вслід за цим, 13 січня 2000 року КПК України доповнений ст. 69-1, в якій визначені права свідка. Свідок має право:

1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

2) заявляти відвід перекладачу;

3) знати, у зв'язку з чим і в якій справі він допитується;

4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

5) користуватися нотатками і документами при даванні пока-зань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розра-хунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;

6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;

7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження;

8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання показань.

У разі наявності відповідних підстав свідок має право.на забез-печення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених зако-ном і в порядку, передбаченому статтями 52-1-52-5 КПК України.

Свідок зобов'язаний з'явитися за викликом та дати правдиві по-казання. У разі нез'явлення через неповажні причини він може бути підданий приводу або штрафу. Поважними причинами нез'явлення можуть бути несвоєчасне отримання повістки, відсутність його у місці провадження слідства (відпустка, відряд-ження тощо), хвороба або інші нещастя, що не дають можливості громадянину з'явитися за викликом.

Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від даван-ня показань або за давання завідомо неправдивих показань за ст. 385, 384 Кримінального кодексу України.

Зокрема, згідно зі ст. 384 Кримінального кодексу України (при-йнятого в