Провідним інструментом державного грошово-кредитного регулю-вання у перехідний до ринкової економіки період є Національний банк України, який покликаний виконувати функції загальнодержавної резервноі системи. Головне завдання Національного банку України — створення стабільного неінфляційного розвитку економіки держави. По-ява цього завдання зумовлена відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами і відносна самостійність кожної з них.

Конкретні дії Національного банку за умов ринкових відносин мають зводитися до впливу на процеси формування попиту і кон'юнк-тури позичкового капіталу, здійснення емісії, контролю за грошово-кре-дитною системою, концентрації тимчасово вільних чи обов'язкових резервів інших банків.

Основними методами кредитно-грошового регулювання є регулю-вання розмірів банківських резервів, які кожний комерційний банк дер-жави зберігає у центральному банку; маніпулювання обліковими ставками; операції на відкритому ринку (купівля або продаж централь-ним банком деяких видів цінних папарів). Регулювання розмірів обов'язкових резервів, які тримають комерційні банки проти своїх де-позитів, центральний банк використовує у випадках, коли потрібно збільшувати або зменшувати платіжні засоби в країні, а ординарні засоби грошово-кредитного регулювання не дають такого ефекту. Якщо центральний банк підвищує норму обов'язкових резервів комерційних банків, це призводить до збільшення в них кредитних активів. І навпа-ки, якщо норма обов'язкових резервів знижується, обсяг кредитних ресурсів у комерційних банках зменшується.

Маніпулювання обліковими ставками грунтується на тому, що комерційні банки продають центральному банку цінні папери, переваж-но комерційні векселі. Такий продаж називають обліком. Облік цінних паперів править у руках центрального банку за важель регулювання кредитних ресурсів комерційних банків відповідно до кон'юнктури рин-ку. Якщо, наприклад, центральний банк ставить завдання стримати циклічний підйом, збити інфляцію, він підвищує облікову ставку і цим самим змушує комерційні банки, в свою чергу, підвищувати процентні ставки за кредити, які надаються суб'єктам господарювання. У таких випадках починають утримуватися від кредитів, в результаті зменшу-ються інвестиції в господарство, скорочується попит.

Якщо центральний банк здійснює ліберальну грошово-кредитну політику, має місце протилежний ефект.

Втручання центрального банку в ринок цінних паперів полягає в тому, що він виставляє на вільний ринок державні короткострокові зобов'язання — облігації, векселі, бони, сертифікати. Якщо банк про-дасть на ринку цінних паперів більшу кількість, наприклад, державних облігацій, їх курс почне неминуче знижуватися. Останнє зумовить зро-стання доходу тих, хто придбав такі облігації, а це, в свою чергу,справить вплив надоходність усіх інших видів цінних паперів. Ко-мерційні банки, в свою чергу, підвищать процентні ставки за надані кредити, що спричинить зниження ділової активності. Вплив операцій центрального банку на відкритому ринку менш прямолінійний, але більш оперативний і ефективний, ніж облік векселів і регулювання резервів комерційних банків.

Зважаючи на те, що механізм ринку в економіці перехідного періоду України ще не працює, грошово-кредитний механізм регулю-вання не відпрацьований, економіка регулюється переважно за допомо-гою фінансово-бюджетних методів.

Сутність фінансово-бюджетних методів регулювання полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони гасили коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

Система бюджетного регулювання в Україні є сукупністю засобів розподілу доходів та витрат між ланками бюджетів різного рівня. Бюд-жетна система складається з загальнодержавного (республіканського) та місцевих бюджетів. Визначено функції кожної ланки бюджетної систе-ми, їхні доходні джерела, закріплено право кожної ланки бюджетної системи на самостійний бюджет, основу якого становлять власні і закріплені законом доходи по всіх ланках бюджетної системи.

Використання фінансово-бюджетних методів зводиться до маніпулювання ставками податків, державними витратами з метою вста-новлення рівноваги на ринку. Якщо в економічній системі спо-стерігається активізація попиту і розвиток інфляції, уряд підвищує податки на доходи підприємців і населення і водночас обмежує державні витрати. Навпаки, якщо в економічній системі з'являються .ознаки де-пресії, ставки податків знижуються, бюджетні витрати зростають.

Держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансову участь і фінансову допомогу у розвитку окремих галузей і сфер діяльності. Ре- . спубліканський бюджет забезпечує необхідними засобами фінансування заходів у деяких галузях економічного та соціального розвитку, які мають загальнореспубліканське значення. До них належать об'єкти на-родного господарства, які перебувають у сфері монопольної діяльності держави, заходи по цільових науково-технічних програмах, розвиток сфер некомерційного сектору економіки (освіти, охорони здоров'я, куль-тури тощо).

Витрати з державного бюджету здійснюються не лише у вигляді прямих державних інвестицій, прямого фінансування, а й у таких фор-мах, як субвенції, дотації, субсидії. Дотації (трансферти) — особливий вид асигнувань з державного бюджету, який служить для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків ок-ремих державних підприємств. Субсидії — допомоги, які здійснює де-ржава з державного бюджету з метою підтримки певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, роз-виток яких моє важливе значення для економіки. Субвенції — один із видів державної фінансової допомоги місцевим органам влади або окре-мим галузям економіки, що надаються на конкретні цілі. Субвенції використовуються також на санацію підприємств і організацій, яким загрожує банкрутство.

Перехід до ринкової економіки пов'язаний із запровадженням цілісної податкової системи. Через податки держава ставить єдині ви-моги до підприємств, організацій та інших юридичних осіб щодо ефек-тивного ведення господарства. Податкова система у світовій практиці державного регулювання знаходиться в одному ряду з бюджетним фінансуванням пріоритетних напрямів і дією