втручання в економіку Цих країн було значно м'якшим, ніж у більшості країн, що розвиваються.

Китайська модель. Від 1950 по 1978 р. китайська економі-ка була в основному економікою централізованого плануван-ня. З 1978 року в Китаї проводилась економічна реформа, яка охопила три етапи: сільську лібералізацію (передачу земель в оренду і вивільнення цін на власницьку ініціативу ферме-рів), відкриття економіки для міжнародної торгівлі, розши-рення самостійності промислових підприємств. При цьому сформувався подвійний підхід до державного регулювання: збереження державного контролю за державними підприєм-ствами і розвиток недержавних підприємств поза контролем держави. Зараз у Китаї великі державні підприємства зали-шаються об'єктом централізованого планування, хоча пито-ма вага продукції, охопленої централізованим плануванням зменшується. Іншими словами, в країні сформувалась двосекторна економіка.

Основні економічні функції держави в сучасному Китаї зводяться до формування наукової стратегії і формування народногосподарських планів в цілому; узгодження регіона-льних і галузевих планів та господарських зв'язків; активно-го впливу на економічне ринкове середовище через розроб-ку нормативних актів, удосконалення системи цін, податків, кредитів; складання планів розвитку науки, техніки і їх ак-тивного впровадження у виробництво; сприяння розширен-ню дії внутрішнього і зовнішнього ринків, включення в їх сферу підприємств, надання їм необхідної інформації про кон'юнктуру ринків, можливості економічного співробітниц-тва.

З розвитком ринкових відносин державне регулювання переорієнтовується з безпосередньої участі в капітальному будівництві, розвитку матеріальною 'виробництва та інфра-структури на мобілізацію і розподіл ресурсів, використан-ня податкової системи, механізмів грошового обігу, ціноут-ворення.

Державне регулювання економіки східноєвропейських країн в період переходу до ринку

В залежності від строків переходу до ринкового господар-ства країни Східної Європи можна поділити на дві групи: перша — Югославія, Угорщина, Польща, де ці процеси розпоч-ались декілька десятиріч тому, і друга — Болгарія, Чехія, Словаччина, Румунія, колишня НДР, які приступили до реформ наприкінці 80-х — початку 90-х років. Відповідно до цього вони відрізняються рівнем нагромадженого досвіду в сфері регулювання економіки.

Якщо експерименти використання ринкових відносин, які застосовувались країнами першої групи в попередні періоди (в 50-і, 60-і роки) грунтувались на концепції можливості рин-кового господарства в умовах соціалізму, то моделі форму-вання ринку країн другої групи базуються на ідеї ринку або чисто капіталістичного типу, або заснованого на моделі «змі-шаної економіки».

Жорстке тотальне і часткове м'яке регулювання економіки

Державне регулювання економіки може бути жорстким, прямим і частковим, м'яким. Вперше форма жорсткого державного регулювання економіки була запроваджена в колишньому СРСР. Щоб зрозуміти суть і причини домінування такого способу державного регулювання еко-номіки у молодій державі, слід звернутися до історії. Перехід від політики військового комунізму, до непу дав могутній імпульс розвиткові радянської планово-економічної думки. Залежно від того, як розглядалися проблеми регулювання економіки, формувалися два основні напрями у плануванні — теологічний і генетичний.

Теологічний напрям (Г.Кржижанівський, С.Струмилін, В.Моги-льов, Н.Ковалевський) відстоював примат цільових установок в плані, директивні методи управління, регламентацію діяльності підприємств, об'єднань, трестів — інакше кажучи, те, що сьогодні називається адміністративною системою. Прихильники генетичного напряму (Н.Кондратьєв, В.Базаров, В.Громан та ін.), на противагу диктатурі плану, виступали за ринковий механізм господарювання, який значною мірою спирається на детальне вивчення стихійних процесів, виявлення законів ринку, їх розвиток, врахування кон'юнктури і т.ін. Фактично цій школі належала ідея плану-прогнозу, плану як передбачення розвитку еко-номіки. На початок 30-х років наукова дискусія перейшла у політичну площину, генетична школа була ліквідована, а прихильники репресо-вані, на практиці встановилося панування адміністративно-командного управління та директивного планування.

Сутність директивного планування як форми жорсткого держав-ного регулювання економіки полягає у тому, що держава здійснює скоординоване ведення господарства у масштабах країни через план, який за змістом є розкладкою обов'язкових завдань для учасників суспільного виробництва і є юридичним законом. При директивному плануванні товаровиробнику вказується, скільки і якої продукції слід виробити, куди, за якою ціною поставити. Такій системі відповідає адекватна система постачання ресурсів, суть якої полягає у цент-ралізованому розподілі і доведенні до товаровиробників фондів.

В основу цієї форми регулювання економіки покладені: передусім абсолютизація державної форми власності як основної й єдиної; кон-цепція управління як досягнення політичних результатів всупереч еко-номічній логіці; різке підвищення і специфічне тлумачення економічної ролі держави за соціалізму.

Здавалося б, на перший погляд, існуюча система відносин між державою і підприємством є зручною для обох сторін і може забезпечити повну збалансованість народного господарства. Водночас практика гос-подарювання за єдиним планом за часовий період понад 60 років довела неспроможність реалізувати це завдання. По-перше, жорсткий план націлює виробництво лише на те, що заплановано. А це, з одного боку, сковує товаровиробників у пошуках варіантів освоєння нових видів про-дукції, а з другого — ліквідує стимули саморозвитку. По-друге, для збалансованості розвитку народного господарства через план слід обчислити не лише прямі, а й опосередковані витрати на одиницю продукції. При номенклатурі продукції, яка перевищує десятки мільйонів її най-менувань, навіть найсучасгішим ЕОМ це не під силу. І хоча була розроблена модель міжгалузевого балансу, у практиці роботи централь-них органів планування вона використовувалася лише на рівні аналітичних і передпланових розрахунків. Через це не облічувалося і не пов'язувалося навіть однієї тисячної частки того, що вироблялося. З огляду на викладене механізм директивного планування перетворився у механізм відтворення диспропорцій. Крім того, це привело до зростан-ня товарно-матеріальних запасів, активної частини фондів, до зменшен-ня фондовіддачі, до тотального дефіциту.

Перехід до ринкових відносин передбачає скасування командно-адміністративних методів всеохоплюючого державного керівництва еко-номікою, створення системи часткового, м'якого державного регулювання ринку.

Сутність часткового, м'якого регулювання економіки, яке харак-терне для більшості країн світу, полягає у тому,