Управлінням розвитку соціальної інфраструктури займаються міністерства: охорони здоров'я, соціального захисту населення, освіти, культури.

Державно-монополістичну організацію виробництва продукції та послуг, а також сприяння розвиткові ринкових відносин забезпечують Міністерство енергетики і електрифікації, Міністерство зв'язку, Міністерство транспорту. Міністерство машинобудування, воєнно-про-мислового комплексу та конверсії, Міністерство сільського господарства та продовольства, Міністерство у справах будівництва та архітектури, Міністерство охорони навколишнього середовища, Міністерство промис-ловості, Державне управління митного контролю.

Органи державного управління, які безпосередньо підпорядковані Верховній Раді, здійснюють державне регулювання переважно із застосування грошово-кредитної політики і правових важелів, а органи підпорядковані Кабінету Міністрів — через державне підприємництво й індикативне планування.

У процесі розвитку ринкових відносин структура суб'єктів держав-ного регулювання та їх функції можуть зазнати певних змін, але суть їх діяльності лишається сталою і полягає у впливі на об'єкти державного регулювання з метою ефективної реалізації економічної політики дер-жави.

Об'єктами державного регулювання, ринку є сфера під-приємництва, інфраструктура ринку, некомерційна сфера діяльності. Взаємодія суб'єкту та об'єкта в процесі державного регулювання залежить від прийнятої в державі міри втручання її в економіку, але будь-якому випадку має грунтуватися на вимогах об'єктивних еко-номічних законів, стимулювати (а не стримувати) розвиток під-приємництва.

Межі державного регулювання

Параметри регулювання ринку мають певні межі, визначені са-мою його природою. Ринок не є пасивним середовищем, яке автоматично змінюється під тиском зовні. Як спільність суб'єктів господарювання, які, крім спільних, мають свої власні інтереси та мотиви поведінки, він сприймає державні заходи лише там і тоді, коли вони коригують (а не ігнорують) мотиви ринкових агентів. Світова практика проілюструвала певні недоліки надмірного втручання держави в економіку. Посилення державного втручання в економіку пригнічує ініціативу ринку, покла-даючи на нього додаткові витрати (витрати на дотримання державних вимог і стандартів, утримання бюрократичного апарату тощо). Держава, як і інші господарські агенти, не застрахована від помилок й прора-хунків.

У цьому зв'язку основними принципами створення системи дер-жавного регулювання економіки в Україні є такі:

розумної достатності — державі перепідпорядковуються тільки ті економічні функції, які ні за яких умов не можуть виконувати нижче-стоящі ланки господарської системи (виробники та інші суб'єкти рин-кових відносин) внаслідок обмеженої компетгентносгі;

адекватності — система державних регуляторів економіки та си-стеми їх застосування мають відбивати реально існуючий стан соціально-економічного розвитку;

поступовості — командно-адміністративні регулятори заміню-ються економічними у міру того, як для цього створюються об'єктивні умови у вигляді процесів роздержавлення, демонополізації, привати-зації, стабілізації економіки, створення ринкової інфраструктури.

МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Сутність і класифікація методів державного регулювання

Державне регулювання економіки здійснюється за допомогою ар-сеналу методів. Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктури ринку, неко-мерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики, їх можна прокласифікувати за двома ознаками. За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання розділяють на дві групи: методи прямого і методи непрямого опосередкованого впливу. До першої групи слід віднести методи адміністративного характеру, засновані на застосуванні таких засобів впливу, як державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела дотування, цільового фінансування окремих суб'єктів і сфер діяльності. До методів непрямого, опосередкованого впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а через ство-рення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку. До складу методів непрямого впливу слід віднести податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амор-тизації, методи стимулювання конкуренції тощо.

Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, в тому числі фінансово-бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання ринку. Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним — залежно від ступеня розвитку рин-кових відносин, фінансової і економічної ситуації в країні. З розвитком ринкових відносин, задіянням у процесі регулювання інститутів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним.

Правові і адміністративні методи регулювання економіки

Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради Ук-раїни, нормативних актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю. Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання. Закони здійснюють функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткостроко-вого, або оперативного. Пакет Законів, які регулюють економічні відносини в Україні, напрацьовується. Основними чинними на сьогодні законами є: "Закон про власність", "Про банки і банківську діяльність", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конку-ренції", "Про оподаткування доходів підприємств і організацій", "Про банкрутство", "Про інвестиційну діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності", "Про форми власності на землю", "Про освіту", "Основи законодавства України про культуру", "Про зайнятість населення", "Про оплату праці", "Про державне мито", "Про єдиний митний тариф", "Про мінімальний споживчий бюджет" та ін. Зміни і доповнення до законів передбачаються відповідними законодавчими ак-тами, постановами Верховної Ради України, постановами і декретами Кабінету Міністрів.

Важливе значення для розвитку ринкових відносин і зокрема об-меження монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимоно-польне законодавство. За умов розвинутої ринкової економіки монополізм і конкуренція перебувають у діалектичній суперечності. Крім цього, суперечність між тенденцією до монополізму і необхідністю збереження конкурентного клімату,