Мета виправлення припускає усунення суспільної небезпеч-ності особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого за-суджений під час і після його відбування не вчинить нового злочину. Виправлення полягає в тому, щоб шляхом активного примусового впливу на свідомість засудженого внести корективи в його соціаль-но-психологічні властивості, нейтралізувати негативні, криміногенні настанови, змусити додержуватися положень кримінального закону або, ще краще, прищепити, нехай навіть під страхом покарання, законослухняність, повагу до закону. Досягнення такого результату прийнято називати юридичним виправленням. Це дуже важливий результат застосування покарання. Досягнення мети виправлення забезпечується самим призначенням покарання, режимом його від-бування, залученням до праці, організацією навчання професії, пе-реконанням, роз'ясненням кримінального законодавства, заходами виховного характеру та іншою освітньою роботою з засудженим.

2.2 Загальне попередження.

Загальне попередження (загальна превенція) визнається в якості однієї із цілей покарання і в теорії кримінального права, і в законодавстві багатьох країн.11 Див.: Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. – М.: Наука, 1990.

Загально примусовий вплив покарання, як писав М.Д. Шаргородський, проявляється, по-перше, в самому факті видання кримінального закону і у встановлені в ньому визначеного покарання за конкретне суспільно-небезпечне діяння; по-друге, у призначенні судом міри покарання конкретній особі, винній у скоєні злочину, і , по-третє, в процесі виконання призначеного покарання11 Див.: Шаргородский М.Д. Эффективность правовых норм. - М., 1980.

.

Під загальним попередженням розуміють комплекс державно-правових заходів, направлених на утримання громадян від вчинення злочину, як особливий психолого-виховний вплив на свідомість і волю людей, що полягає у цілій системі заходів державно-правового характеру.

Мета загального попередження припу-скає такий вплив покарання, що забезпечує попередження вчинен-ня злочину з боку інших осіб. Ця мета покарання звернена насам-перед до осіб, схильних до вчинення злочину. Переважна частина громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а внаслі-док своїх моральних властивостей, звичок, громадських, релігійних настанов і переконань. Стосовно таких громадян кримінальне пока-рання теж впливає позитивно, підвищує правову культуру, виховує нетерпиме ставлення до злочинців, формує відповідний рівень правосвідомості.

Досягнення мети загального попередження забезпечується са-мим оприлюдненням законів, санкції яких попереджують про пока-рання кожного, хто порушить ці закони, засудженням винного, при-значенням покарання та його виконанням. Погроза невідворотності покарання і його реалізації є засобом залякування тих антигромад-ських елементів, що схильні вчиняти злочини. Частіше за все саме залякування, страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочину. Причому більшою мірою та-кий вплив справляє невідворотність покарання, а не його суворість.

Спеціальне і загальне попередження, як і інші цілі покарання, тісно взаємозалежні. Будь-яке покарання незалежно від його виду і розміру повинно забезпечувати досягнення всіх цілей покарання.

2.3 Спеціальне попередження.

Спеціальне попередження (спеціальна превенція) як мета покарання полягає в попередженні скоєння нових злочинів зі сторони тих осіб, які вже скоїли злочини. В літературі немає одностайної думки щодо змісту мети спеціального попередження і засобів її досягнення. На думку В.С. Устінова, сутність спеціального попередження, яке він розглядає як самостійний метод боротьби із злочинністю, полягає у загрозливому і виховному впливі діяльності, що реалізує кримінальну відповідальність і покарання. А.І. Марцев вважає, що суть спеціального попередження полягає в тому, щоб не допустити вчинення нового злочину (чи нових злочинів) зі сторони особи притягнутої до кримінальної відповідальності; застосовується ця мета шляхом застосування кари і виховання. 11 Див.: Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. – М.: Наука, 1990.

Отже, мета спеціального попередження поля-гає в такому впливі покарання на засудженого, що позбавляє його можливості знову вчиняти злочини. Запобігання вчиненню нових зло-чинів з боку засудженого досягається самим фактом його засуджен-ня і тим більш — виконанням покарання, коли особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчинити нові злочини. Так, при відбуванні позбавлення волі режим виконання покарання, обмеження контактів з навколиш-нім світом, постійний контроль за поведінкою засудженого тощо фі-зично позбавляють його можливості вчинення багатьох злочинів. Досягненню цієї мети сприяють і положення закону, що посилюють покарання за вчинення нового злочину (визнання його обставиною, що обтяжує покарання — ст. 67; більш суворі правила і межі призна-чення покарання — ст. 71). При призначенні такого покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль-ністю, засуджений позбавляється можливості знову вчинити злочин з використанням свого службового становища. Наприклад, завідувачка відділу крамниці, засуджена за зловживання службовим становищем (ст. 364) до двох років обмеження волі з позбавленням права обійма-ти посади, пов'язані з матеріальними цінностями, строком на три роки, фактично не зможе вчинити подібний злочин як мінімум про-тягом строку призначеного їй покарання.

РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЇ МЕТИ ПОКАРАННЯ.

Проблема мети покарання цікавила багатьох вчених-юристів і філософів, що працювали в галузі кримінального права, протягом всієї історії його розвитку. Багато запропонованих ними концепцій і теорій не призвели до однозначного тлумачення цієї складної проб-леми. Проте серед їх множин можна виділити дві основні групи:

а) абсолютні теорії покарання (теорії відплати);

б) відносні теорії покарання (теорії досягнення корисних цілей).

Представники абсолютних теорій (Кант, Гегель та їх послідов-ники) не бачили в покаранні ніякого іншого змісту, крім єдиної аб-солютної ідеї — мети відплати за вчинений злочин. Як практичну реалізацію прихильники цих теорій відстоювали необхідність за-конодавчого закріплення різних систем