Прихильників відносних теорій об'єднувало те, що вони бачили сенс і корисність покарання в досягненні якоїсь конкретної мети. Так, прибічники теорії залякування (Бентам та ін.) і теорії психологічно-го примушування (А. Фейєрбах) вважали, що покарання повинно стримувати інших осіб від вчинення злочинів, тобто виконувати мету загального попередження. На думку А. Фейєрбаха, воно має спричи-няти винному більше невдоволення, ніж те задоволення, яке він одер-жує від вчинення злочину. Таким чином, застосовуване покарання психологічно впливає на інших осіб, утримуючи їх від вчинення зло-чинів. Представники теорії спеціального попередження відстоювали ідею застосування покарання виключно для того, щоб сам винний не вчинив нового злочину. Подібні ідеї відстоювали і прихильники тео-рій виправлення, на думку яких покарання повинно забезпечити ви-правлення винного, тобто невчинення ним нових злочинів.

Однобічність цих теорій не могла задовольнити практиків. Тому в середині XIX ст. з'являються так звані змішані теорії покарання. Загальним для них є об'єднання ідей декількох абсолютних і віднос-них теорій про мету покарання, їх прихильники у різноманітних ва-ріаціях визнають цілями покарання: залякування, відплату, відшкоду-вання заподіяної злочином моральної шкоди, виправлення, загальне і спеціальне попередження. Ці теорії відрізняються не тільки поєднан-ням цілей, а й їх значущістю. В одних із них превалює мета заляку-вання, відплати, в інших — мета попередження або виправлення.

Значний внесок в дослідження цієї проблеми зробили і такі ві-домі криміналісти, як М.С. Таганцев, С.В. Познишев, М.Д. Сергієвський, І.Я. Фойницький, що працював у Києві, А.Ф. Кістяківський та ін. Ними зокрема відстоювалася ідея диференціації цілей пока-рання залежно від тяжкості вчиненого злочину та особливостей осо-би винного. Багато уваги приділялося проблемі мети покарання і в останні десятиліття. В роботах деяких учених радянського і пост-радянського періоду знайшли подальший розвиток змішані теорії про мету покарання.

Слід зазначити, що проблема мети покарання викликала великі спори. Всі дослідники визнають цілями покарання загальне і спеці-альне попередження злочинів, а на думку М.Д. Шаргородського, вони є єдиними цілями покарання. Інші, крім цих двох цілей, нази-вають метою покарання також виправлення засудженого. Але найбільше дискусій точилося з питання про визнання кари метою по-карання. Розробники нового КК вирішили це питання позитивно. При науковому розв'язанні цієї проблеми необхідно виходити з того, що цілі покарання багатогранні. Це насамперед захист суспільства від злочинних посягань, що немислимо без відплати за вчинений зло-чин; обов'язковий виправний вплив на засудженого з метою пере-творення його на законослухняного громадянина і попередження вчинення злочинів у майбутньому як засудженим, так і іншими осо-бами. Таке тлумачення цілей покарання відповідає самій природі цього заходу державного примусу. Покарання завжди призначаєть-ся як відповідний захід держави за вчинений злочин, виконує виправ-ну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами. Всі зазначені види мети покаран-ня органічно взаємозалежні і обумовлюють одна одну.

ВИСНОВОК

Отже, в роботі робляться спроби виробити наукові передумови законодавчого визначення поняття і цілей покарання і дати їм формулювання; визначити зміст і суть загального і спеціального попередження; висвітлити теорії мети покарання з погляду провідних науковців і вчених.

Зазначається, що порушення особою кримінально-правового припису держави може мати своїм наслідком кримінальну відповідальність. Покарання є однією із форм реалізації кримінальної відповідальності.

До найважливіших ознак покарання Кримінальний кодекс відносить те, що воно: а) є заходом примусу; б) застосовується від імені держави; в) застосовується лише за ви-роком суду; г) застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину; д) полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого.

Застосовуючи покарання, суд має на меті застосувати кару, як відплату за вчинений злочин; виправити засудженого; попередити вчинення ним нових злочинів (спеціальне попередження); попередити вчинення злочинів з боку інших осіб (загальне попередження), що необхідно і для захисту суспільства, і для задоволення почуття обу-рення і справедливості потерпілого та суспільства в цілому.

З усього зазначеного вище можна зробити висновок, що мета перевиховання навряд чи буде досягнута шляхом застосування покарання, а виправлення по суті направлене на попередження і являється засобом досягнення цілей покарання. Ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а й від спроможності правоохоронних органів не допустити безкарності злочин-них діянь. Саме безкарність є тим ґрунтом, на якому формується і поширюється правовий нігілізм у суспільстві.

Використана література:

Конституція України. - К., 1996.

Кримінальний кодекс країни. - К. 1998.

Науково-практичний коментар кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 5 квітня 2001 р. - К.: Юрінком, 2001.

Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. - Минск, 1976.

Галиакбаров Р.Р. Система и виды наказаний. - Горький, 1986.

Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. - М., 1983.

Коржанський М.Й.. Уголовне право України: Частина загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

Коробеев А.И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний. -Хабаровск: Изд-во Хабаровской ВШМ МВД СССР, 1986.

Коржанський М.Й. Про принципи уголовного права України. // Право України, 1995. -№11.- С.69.

Кристи Н. Пределы наказания. - М., 1985.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручн. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. – М.: Наука, 1990.

Шаргородский М.Д.