ЗМІСТ

Стр.

ВСТУП.............................................................................3

РОЗДІЛ І. Диверсія як злочин проти держави............................................................................5

РОЗДІЛ ІІ. Склад злочину, передбачений ст.113 КК України „Диверсія”.......................................................10

2.1. Об’єкт злочину........................................................10

2.2. Об’єктивна сторона злочину...................................12

2.3. Суб’єктивні ознаки злочину...................................16

РОЗДІЛ ІІІ. Особливості кваліфікації..........................18

ВИСНОВКИ...................................................................20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................22

ВСТУП.

Загальновідомо, що злочини проти основ національної безпеки України є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад. Без належної кримінально-правової охорони цих соціальних цінностей неможливе нормальне функціонування держави та відповідних її інститутів. Доречно зауважити, що і колишньому Кримінальному Кодексі України 1961 року дана категорія суспільно-небезпечних посягань була віднесена до першого розділу Особливої частини КК України. І це не випадково, оскільки держава вправі й зобов’язана забезпечувати безпеку свого існування, найважливіших політико-правових інститутів, її громадян. Новим КК України до злочинів проти національної безпеки віднесена і диверсія (ст. 113).

Актуальність обраної теми дослідження зумовлюється необхідністю комплексного вивчення питань кримінально-правової охорони найважливіших об’єктів, на які посягає дане суспільно-небезпечне діяння, а також практику застосування відповідних норм кримінального права в контексті нового кодексу.

Метою даного дослідження є поглиблення теорії та практики застосування кримінально-правових норм знаннями про правову регламентацію кримінально-правової охорони найважливіших суспільних цінностей від злочинних посягань у формі диверсії.

Актуальність даної курсової роботи обумовила наступні питання наукового пошуку:

Уточнити юридичне поняття диверсії як злочину проти держави.

Дослідити суть складу злочину, передбаченого ст. 113 КК України, особливості його об’єктивних та суб’єктивних ознак.

Вивчити проблеми кваліфікації, які зустрічаються в практиці, особливо визначити відмінності даного складу злочину від інших злочинів в т.ч. злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Структурно дана робота складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують три підрозділи, висновків та завершується списком використаних джерел.

РОЗДІЛ І. Диверсія як злочин проти держави.

Злочини проти основ національної безпеки - найбільш тяжкі злочини, відомі кримінальному законодавству. Шкоду, яку вони можуть заподіяти, не можна недооцінювати. Державна зрада, шпіонаж, терористичний акт, диверсія, можуть спричинити знищення об’єктів, що мають важливе економічне і військове значення, дезорганізацію роботи державних або громадських організацій, а в умовах війни - призвести до невдач в бою, до загибелі великої кількості людей.

Злочинами проти основ національної небезпеки визнаються передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, спрямовані на підрив або ослаблення суспільного ладу України.

Родовим (спеціальним) об’єктом злочинів проти основ національної безпеки слід вважати суспільний лад України, тобто систему суспільних відносин, властивих суспільству на конкретному етапі його розвитку. Ця система охоплює всі сторони суспільного життя в їхньому органічному взаємозв’язку і взаємозалежності. Окремі групи суспільних відносин, що входять в систему, утворюють безпосередні об’єкти посягання при здійсненні злочинів проти основ національної безпеки.

Об’єктом диверсії, як одного з видів групи злочинів, що розглядаються, виступає сама економічна система як така в цілому. В цьому зв’язку представляється неточним твердження про те, що однією з найбільш небезпечних форм посягання на економічну систему суспільства є розкрадання державного майна, його знищення або пошкодження [14, с.58].

Таким чином, злочини проти основ національної безпеки безпосередньо посягають на наступні об’єкти:

- суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність або державну безпеку;

- політичну систему;

- економічну систему;

В складах деяких злочинів проти основ національної безпеки слід виділяти предмет злочину, що має важливе значення для правильної їхньої кваліфікації. Так, предметом диверсії є, наприклад, майно, тобто ті матеріальні цінності, які піддаються руйнуванню або пошкодженню при здійсненні диверсійного акту. Суб’єкт диверсії повинен усвідомлювати, що знищувані ним матеріальні цінності складають чужу власність (незалежно від форми).

Об’єктивна сторона злочинів проти основ національної безпеки виражається в діяннях, які направлені на підрив або ослаблення суспільного ладу України. Реальне настання наслідків від вказаних діянь не обов’язкове.

Законодавець конструює склади злочинів проти основ національної безпеки і як матеріальні, і як формальні. Диверсія представляє собою змішаний формально-матеріальний склад злочину.

Як правило, злочини проти основ національної безпеки скоюються шляхом активних дій, але можуть скоюватися і шляхом бездіяльності. В залежності від того, як сконструйована законодавцем об’єктивна сторона і визначено момент закінчення злочину. Злочини з матеріальним складом вважаються закінченими з моменту здійснення дій і настання передбачених законом наслідків.

Для злочинів з формальним складом достатньо здійснення дій незалежно від наслідків, що наступили, щоб вважати злочин закінченим. Їхня суспільна небезпека визначається характером самого діяння. Фактичне настання при цьому наслідків не впливає на кваліфікацію і може бути враховане лише при характеристиці особи винного і призначенні йому покарання.

Суб’єктами злочинів проти основ національної безпеки можуть бути громадяни України, особи без громадянства, іноземні громадяни, що досягли 16-річного віку.

Хоча кримінальна відповідальність встановлена з шістнадцяти років, проте на практиці притягнення до кримінальної відповідальності з такого віку - явище вкрай рідкісне. Це пояснюється не тільки незначною поширеністю злочинів проти основ національної безпеки взагалі, але і особливостями неповнолітнього в цьому віці. Відсутність життєвого досвіду, необхідного ідейно-політичного гартування, нечіткі світоглядні позиції, схильність сторонньому впливу, весь рівень соціального і психічного розвитку підлітка, як правило, виключає можливість усвідомлення ним суспільної небезпеки скоюваного діяння, його спрямованості на підрив або ослаблення держави.

Здатність підлітка бути суб’єктом злочину проти основ національної безпеки з урахуванням особливостей його особи встановлюється у кожному конкретному випадку. Практика показує, що ретельне з’ясування цього питання, як правило, приводить до висновку про те, що підстав для визнання неповнолітнього суб’єктом злочинів проти основ національної безпеки немає і формою реалізації таких справ стають профілактичні заходи або ж залучення до відповідальності за загальнокримінальні злочини.

Деякі злочини проти основ національної безпеки