Зазначені особливості структури англійського права обу-мовили й специфічність норми цього права. Норми анг-лійського права — це положення, які беруться із особливої частини рішень, що виносяться вищими судовими інстан-ціями. Відтак, англійська норма права тісно пов'язана з обставинами конкретної справи і застосовується для вирі-шення справ, аналогічних тим, за якими рішення вже приймалися. Таку норму не можна зробити загальною, тому що це перетворить англійське право в доктринальне, тобто романо-германське право, що суперечитиме англійсь-кій правовій традиції та стилю правового мислення.

Як зазначалося, головним джерелом англійського права є судова практика, її вивчення передбачає знання основ-них принципів англійського судоустрою. В Англії існує поділ на високе правосуддя (воно здійснюється вищими судами) і нижче правосуддя, яке здійснюється великою кількістю нижчих судів.

Другим джерелом англійського права визнаються закони підзаконні нормативні акти. Як відомо, конституції в Англії немає, але є деяка сукупність норм законодавчого походження, що регламентує основні права та обов'язки підданих.

Англійська класична теорія вбачає у законі другорядне джерело права, що здатне тільки доповнювати і вносити низку поправок до норм права, що створені судовою прак-тикою. У ньому слід шукати не принципи права, а лише рішення, що конкретизують принципи, які відпрацьовані судовою практикою. Разом з тим, створені парламентом закони також дуже знані і заслуговують, щоб їх дотриму-вались, але за умови відповідності нормам судової прак-тики.

Джерелом англійського права визнається також звичай. Проте його значення другорядне. Нині звичай має дуже обмежене використання.

Розвиток і функціонування права США. Так історично склалося, що спочатку у більшості, а починаючи з 1607 р. у всіх англійських колоніях США було запроваджено загальне право і разом з ним — анг-лійські закони, що були видані до колонізації Америки і вносили доповнення та зміни у загальне право. Щоправда, з самого початку загальне право застосовувалось лише тією мірою, якою його норми відповідали умовам життя колоній. Це фактично означало, що до проголошення незалежності у 1776 р. класичне англійське загальне право із своєю феодально-архаїчною процедурою здебільшого було непридатне для регулювання суспільних відносин, що скла-далися серед колоністів США.

Але з виданням Декларації незалежності США від 4 липня 1776 р. і Конституції США від 17 вересня 1787 р. стає вкрай необхідною діяльність щодо розвитку і форму-вання своєї правової системи. А тому в США загострює-ться боротьба між прихильниками загального права і послі-довниками кодифікації, яка розпочалася у Новому Орлеані у 1808 р. складанням кодексів, зокрема Цивільного. Спо-чатку здавалось, що переможуть у цій суперечці останні, але у 1840 р. у Техасі і у 1850 р. у Каліфорнії, а згодом і в інших штатах, крім Нового Орлеану (Луїзіани), було адаптовано англійське загальне право.

Проте слід визнати, що загальне право США набуло деяких специфічних ознак, які відрізняють його від англійського. Так, у США за основу було взято англійське загальне право, сформоване тільки до 1776 р., тобто до проголошення незалежності. До того ж право, сформоване парламентом Англії, взагалі не застосовувалось у США. Але у праві США, як і в англійському, домінує процесу-альне право над матеріальним та його диференціацією на загальне і право справедливості. Отже, за структурою аме-риканське право відноситься до сім'ї загального права, тоб-то формується судовою практикою у вигляді прецедентів, поділяється на федеральне і право окремих штатів. Цей поділ неминуче викликає питання: вирішення тієї чи іншої справи знаходиться у підвідомчості федеральних властей чи штатів, і загальне право існує у межах всієї федерації чи окремих штатів?

Десята поправка до Конституції США встановила так званий залишковий принцип. Згідно з яким законодавствування належить до компетенції штатів, а компетенція у цій сфері федеральних властей — це виняток, який завжди повинен базуватися на окремій статті Конституції.[6, с.44]

Оригінальністю характеризується у США право справед-ливості. Адже компетенція судів справедливості необхідна у тих випадках, коли загальне право не надає ніяких засобів для вирішення питання. Наприклад, оскільки чо-ловік і жінка розглядались як одна особа у цивільних правовідносинах, то правом не передбачалася можливість висування позову один одному. А тому до створення пре-цеденту, ці справи розглядалися на підставі права спра-ведливості.

У США, як і в Англії, головне джерело права становить судова практика. Проте остання відіграє не однакову роль у створенні прецедентів. На відміну від англійського Апе-ляційного суду і палати лордів, вищі суди США (Верхов-ний суд США і верховні суди штатів) не вважають себе зобов'язаними власним прецедентам і можуть, таким чи-ном, поміняти свою практику. Окрім того, у співвідно-шенні федеральної судової системи і системи штатів діє аналогічний принцип, що і при співвідношенні федерально-го права і права штатів. А саме, суди штатів мають абсо-лютну компетенцію, а у федеральні суди можна звертатися тільки у разі, коли Конституцією США або законом Конг-ресу ці суди визнано компетентними.

Традиційно у США склалися дві самостійні судові систе-ми. Першу становлять традиційні федеральні суди (їх ще називають федеральними судами загального права). Ці суди діють як окружні, їх рішення можна оскаржити в апеляційних судах, а рішення ос-танніх — у Верховному суді США. Крім цієї системи, існують спеціальні федеральні суди, до компетенції яких входить розгляд податкових, митних, патентних та ін. справ. До того ж кожний штат