Характерною рисою доказового права США залишається допустимість до використання в доказуванні фактичних даних, які повідомляються поліцейськими, коли такі ними були отримані від секретних агентів чи інформаторів. У цій ситуації сам інформатор не допитується. Перевірка достовірності переданих ним свідчень уруднюється, а часом і неможлива.

Вказуючи на небезпеку таких «доказів», багато юристів США підкреслюють, що громадяни стають інформаторами частіше не за покликанням, а за примусом чи керуючись корисними мотивами — їх діяльність оплачувана. Вже це змушує засумніватися в достовірності їхніх повідомлень. За словами одного з таких платних інформаторів, він «за свою кар'єру» обмовив близько сорока ні в чому не винних людей. Але систему правосуддя США це, мабуть, не дуже турбує.

Угода про признання вини в кримінальному процесі США заслу-говує особливого аналізу. Інститут «угоди про признання прови-ни», іменований іноді контрактом, застосовується в США вже понад 150 років. Близько 88% справ вирішується з використанням цього сугубо американського винаходу "невдалого гаранта право-суддя". В сучасному законодавстві угода про признання провини одержала закріплення в правилі 11 Федеральних правил кримінального процесу в окружних судах США (1997 р.).

Угода про признання провини (рlea barqainind) — письмова угода обвинувачуваного і захисника, з одного боку, й обвинува-чення, з іншого боку, в якому сторони домовляються про конк-ретне розв'язання кримінальної справи, включаючи всі пункти об-винувачення і покарання обвинувачуваного. На практиці суть такої угоди зводиться до того, що обвинувачуваний визнає себе винним у менше тяжкому злочині, ніж фактично вчинив, а в обмін на це особа, що підгримує обвинувачення, вимагає призначення більш м'якого покарання, ніж те, яке могло б бути, що і забезпечує суд.

Визнання обвинуваченим своєї провини в цьому випадку, як правило, тягне за собою спрощення процедури подальшого судо-чинства: попереднє слухання не є обов'язковою стадією; укладаю-чи угоду, обвинувачуваний тим самим відмовляється від права на суд присяжних; угода усуває суперечки сторін з питання про винність обвинувачуваного; дослідження доказів у суді практично не проводиться; розгляд закінчується винесенням обвинувального вироку, якщо від угоди обвинувачуваний не відмовився і не ви-никнули інші вагомі обставини. Угода попросту заміняє вердикт присяжних про винність і усуває принцип змагальності сторін та пов'язаного з цим ризику непередбачуваності процесу. Проте така угода не рятує правосуддя від ризику судової помилки. Аналіз по-казує, що чим слабкіша доказова база обвинувачення, тим вірогіднішою стає угода про визнання провини. Суддя стає все більш схожим на брокера.

3.3 Судовий розгляд кримінальних справ.

Кримінальні суди. Правосуддя в США здійснюють суди федеральної судової системи й суди штатів. При цьому ні Верховний суд США, ні інші федеральні судові органи ніякого адміністративного контролю над судами штатів не здійснюють.

Федеральна судова система складається з окружних (районних) федеральних судів, федеральних апеляційних судів і Верховного суду США.

Що стосується співвідношення федеральної системи й судової системи штатів, то тут діє той же принцип, що й у співвідношенні федерального права і права штатів: за-гальне правило — це компетенція судів штатів; до феде-ральних судів можна звертатися лише в тих випадках, коли Конституція США або закон конгресу, який спирається на Конституцію, визнають ці суди компе-тентними. Близько 95 відсотків справ розглядаються виключно судами штатів.

По першій інстанції кримінальні справи федеральної підсудності розглядають лише окружні суди. У кожному штаті, як правило, один окружний федеральний суд, у деяких великих штатах їхнє число доходить до чотирьох, кількість суддів у таких судах — до 20. Всього їх майже 100 і працює в них близько 400 суддів.[11, с.20]

Судовий розгляд в окружному суді, як правило, веде один суддя. Окружні (районні) суди можуть розглядати будь-які кримінальні справи федеральної підсудності, тобто справи про злочини, відповідальність за які перед-бачена законом, схваленим конгресом США.

У США — 11 федеральних апеляційних судів (майже 80 суддів). Число суддів у кожному з цих судів — від трьох до дев'яти; на одного з них покладені обов'язки головного судді. Апеляційний розгляд справи здійснює як правило, колегія з трьох суддів. За рішенням біль-шості членів суду може бути проведено апеляційний роз-гляд усім складом суду. Федеральні апеляційні суди роз-глядають апеляції на вироки й рішення федеральних окружних судів.

Верховний суд США — вища апеляційна інстанція в справах і федеральних судів, і судів штатів. Він складає-ться з голови та восьми членів суду. Поділу на колегії немає. Розглядають справи всі судді (кворум — шість суддів). Рішення приймається простою більшістю голосів.

Судові системи в штатах різноманітні: неоднакові структури судів; суди, які виконують приблизно однакові функції, мають різні назви, по-різному визначається під-судність справ судами.

Численні суди штатів можна умовно поділити на декілька категорій залежно від місця, яке вони займають у судовій ієрархії. У кожному штаті є свій вищий судо-вий орган: верховний суд, верховний суд з виправлення помилок, апеляційний суд та ін. У 14 штатах діють про-міжні апеляційні суди.

Нижче стоять суди загальної юрисдикції, схожі з окружними федеральними судами, але вони водночас ви-ступають і як апеляційні інстанції. До їхньої підсудності належать кримінальні справи, які не мають права роз-глядати по першій інстанції нижчестоящі суди обмеже-ної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції в штатах на-зиваються: вищий суд, районний суд, окружний суд.

Суди обмеженої юрисдикції: поліцейські, магістрат-ські, суди правосуддя, муніципальні. У багатьох судах обмеженої юрисдикції справи розглядають мирові