В англійському доказовому праві передбачений інсти-тут імунітету свідків, тобто право окремих категорій осіб за певних умов відмовитися давати показання.

Свідка забороняється примушувати відповідати на за-питання або вимагати від нього який-небудь документ, якщо він під присягою запевняє, що це потягне за собою обвинувачення його в злочині, накладення на нього штрафу або конфіскацію його майна.

Свідок має право відмовитися подавати до суду для огляду документи, які належать йому на праві власності.

Подружжя має право відмовитися повідомляти відо-мості, які стали відомі одному з них від другого під час перебування в шлюбі. Дружина або чоловік обвинуваче-ного можуть бути викликані як свідки лише на прохання обвинуваченого, за винятком справ про державну зраду або при посяганні на свободу, здоров'я одне одного.

На відміну від кримінального процесу континенталь-них європейських держав в англійському суді свідок дає свої показання не в формі послідовної розповіді, а у вигляді коротких відповідей на запитання сторін. Суд у до-питі не бере участі, він може лише відвести поставлене стороною запитання. [9, cт.1074-1076]

Допити бувають трьох видів: головний, перехресний і повторний.

Спочатку свідок підлягає головному допиту. Цей до-пит веде сторона, яка його викликала. В англійському кримінальному процесі немає свідків суду, правосуддя, а є свідки сторін: обвинувачення й захисту. Мета головно-го допиту — одержати від свідка такі показання, які під-тверджують версію сторони, яка допитує. Навідні питан-ня під час головного допиту не допускаються.

Після закінчення головного допиту свідка допитує протилежна сторона, тобто свідка обвинувачення допи-тує захисник, а свідка захисту — обвинувач. Цей допит називається перехресним. Дозволяється ставити навідні запитання. Як правило, сторона, що викликала свідка, не має права ставити запитання, які дискредитують цього свідка. Однак, якщо в результаті перехресного до-питу протилежної сторони свідок перейшов на позицію останньої, вона може з дозволу судді також піддати його перехресному допиту.

Після перехресного допиту свідок може бути підда-ний повторному допиту стороною, яка його викликала. Допит чітко обмежений метою з'ясування справжнього значення деяких відповідей свідка, даних ним під час пе-рехресного допиту. Без дозволу судді особа, яка прово-дить повторний допит, не вправі ставити запитання, які вона могла й повинна була ставити при головному допиті. Навідні питання під час повторного допиту не допускаються.

Показання обвинуваченого як самостійного дже-рела доказів в англійському кримінальному процесі юри-дичне немає. Якщо підсудний забажає дати показання, він переводиться до розряду свідків, дає присягу як сві-док у тому, що буде говорити правду, і допитується як свідок, тобто допиту підсудного як такого немає, але є допит підсудного як свідка. При цьому підсудний зо-бов'язаний відповідати на запитання, давати правдиві показання й за неправдиві показання може бути притяг-нутий до кримінальної відповідальності. Підсудний роз-глядається як свідок захисту, і першим йому ставить за-питання захисник. Якщо ж підсудний не виявив бажан-ня давати показання, допит не проводиться. При цьому обвинувач не повинен коментувати той факт, що підсуд-ний відмовився давати показання.

Визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні зло-чину має вирішальне значення. У разі його зізнання на суді справа не розглядається по суті. Таке положення англійські юристи обрунтовують принципом змагальнос-ті. У суді проходять змагання, спір між обвинувачем і підсудним. Якщо підсудний визнав себе винним, то спо-ру нема, й дослідження доказів вини стає зайвим. Така переоцінка значення зізнання обвинуваченим своєї вини не відповідає інтересам установлення істини в кримі-нальній справі, оскільки зізнання обвинуваченого, навіть добровільне, нерідко буває неправдивим.

В англійському кримінальному процесі міститься ряд умов, за наявності яких зізнання обвинуваченого є вирі-шальним доказом його вини: добровільність зізнання, відсутність навіювання, спокуси, погроз, обіцянок, при-мусу. В момент арешту обвинуваченого поліція зобов'я-зана попередити його, що все, сказане ним, може бути використане проти нього й що він не зобов'язаний дава-ти показання.

Експерт в англійському суді також виступає як сві-док, але на відміну від звичайного свідка дає показання, викладаючи свою думку з приводу різних фактів. У про-цесі діє також принцип змагальності експертизи. Полі-цейський чиновник, який проводив яке-небудь спеціалі-зоване дослідження в справі, може бути залучений однією із сторін (найчастіше обвинувачем) до участі в процесі як свідок і під присягою дати показання про про-ведені ним дослідження та їхні результати, а також вис-ловити свою думку. Як свідок дає показання про свої дії і поліцейський чиновник або детектив, який проводив огляд місця події чи обшук.

Кожна із сторін може доручити провадження спеці-альних досліджень будь-якій компетентній особі незалежно від того, де вона працює, і залучати її до участі в суді як обізнаного свідка, тобто експерта. Відповідно до принципу змагальності експертизи сторони можуть залу-чати до участі в процесі своїх експертів для проведення контрекспертизи з метою заперечення висновків експер-та протилежної сторони. Кваліфікація експерта й резуль-тати експертизи можуть бути завжди перевірені під час перехресного допиту.

Дозволяється поєднання в одній особі експертних і слідчих функцій в одній і тій самій справі. Різні спеціалі-зовані дослідження можуть проводити ті ж самі поліцейські, що ведуть розслідування в справі й виступають по-тім у суді як звичайні свідки й свідки-експерти одночасно.

В англійському кримінальному процесі завжди нада-валося велике значення використанню документів і ре-чових доказів. Допускається використання як доказу й магнітофонного запису. Відповідно до Закону про полі-цію і про докази в кримінальних справах за певних умов може бути доказом і документ, одержаний з комп'ютера.

2.2 Порушення кримінального переслідування і розслідування кримінальних справ.

Право порушення кримінального переслідування та збирання доказів в Англії теоретично майже