К у р с о в а р о б о т а

на тему:

Порука і гарантія

ПЛАН

Вступ_____________________________________________________________

Розділ 1. Порука, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

Поняття поруки_____________________________________________

Правові наслідки укладення договору поруки____________________

Розділ 2. Гарантія, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань

2.1 Поняття гарантії____________________________________________

2.2 Правові наслідки гарантії_____________________________________

Висновок__________________________________________________________

Список використаних джерел_________________________________________

Вступ

В умовах переходу молодої Української держави до ринкової економіки належне регулювання зобов’язальних відносин набуває неабиякого заначення. Це зумовлене тим, що зобов’язання є досить поширеним явищем у суспільстві. Взагалі зобов’язання визначається як угода, за якою одна сторона (боржник) зобов’язується вчинити на користь іншої сторони (якусь) дію, виконати послугу чи передати гроші, а кредитор, в свою чергу, зобов’язується зобов’язується належно її прийняти і в передбачених випадках здійснити оплату. Зрозуміло, що кредитор, оплачуючи послугу повинен мати певні гарантії, що дану послугу, зокрема, буде виконано. Для цього цивільне законодавство і визначає способи забезпечення виконання зобов’язань. І серед них порука і гарантія займає досить важливе місце. Проте, констатація факту наявності таких способів в даному випадку була б недоцільною, оскільки в цивільно-правовій науці Українидане питання є недостаньо висвітленим. При цьому діючий ЦК УРСР від 18 липня 1963 р. належним чином також не врегулював відносини, що стосуються поручительства та гарантії. В даному випадку мається на увазі те, що дані способи забезпечення виконання зобов’язань довгий час (в тому числі і за радянської України) сприймалися досить примітивно і на низькому рівні. Так, зокрема гарантія здебільшого сприймалась не як специфічна угода, а просто обмежувалась видачею гарантом гарантійного листка. В такий спосіб застосування гарантії, звичайно, можливий, проте очевидно, що він не може на необхідному рівні врегулювати відносини кредитора, боржника та гаранта. Та і взагалі, при врегулюванні відносин, що стосувались гарантії Цивільний Кодекс застосовував норми бланкетного характеру. Проте Україна, як країна Європи не може існувати осторонь регуляції суспільних відносин міжнародними стандартами (зокрема Міжнародної торгівельної палати (ІІС)). Відповідно, прийняття нового Цивільного Кодексу (Проекту ЦК) покликане більш детальніше врегулювати дані проблемні питання. Актуальність проблеми також зумовлюється і тим, що при поруці кредитор може бути в деяких випадках законодавчо незахищеним, що іноді призводить до зловживань у цивільно-правовій практиці. Щодо гарантії, то варто звернути увагу на те, що необхідно дещо розширити перелік третіх осіб, які можуть виступати гарантами. Так, зокрема, не тільки банківські установи, але і певна інша фінансова установа, страхова організація повинні виступати в ролі гаранта. І це положення вже певним чином закріплене в ЦК, проте, ще залишається досить проблемних питань, які прийняттям нового кодексу ні теоретично, ні практично не можуть бути врегульовані.

Розділ 1. Порука, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

Поняття поруки.

Порука належить до традиційних способів забезпечення виконання зобов'язання, що застосовуються як у відносинах з участю громадян, так і юри-дичних осіб. Однак в умовах планово-адміністративної економіки юридичні особи з метою забезпечити виконання прийнятих зобов'язань звичайно застосовува-ли гарантію як специфічний спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

Договір поруки має дві цивілістичні традиції, які своїм корінням сягають у римську давнину. Цей інститут дістав свій розвиток і у західних цивільних кодифікаціях, і в англосаксонській судовій практиці. Азімов Ч.Н. Цивільне право України. – с.322

Дослідники проблеми способів забезпечення виконання зобов'язань відзнача-ли, що у радянський період застосування інституту поруки було досить обмеже-ним. Громадяни у відносинах один з одним застосовували поруку вкрай рідко, а то і зовсім її не застосовували. Щодо відносин між організаціями, то можливе було прийняття поруки вищестоящим органом за борги нижчестоящого органу. Так, відомі приклади, коли вищестоящі ланки кооперативної системи могли ручатися за забов'язаннями нижчестоящих ланок кооперації. У певному обсязі договори поруки укладали соціалістичні організації при вчиненні зовнішньоторговельних угод. Дзера О.В. Цивільне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2002

Ринкові умови господарювання певною мірою "реанімували" поруку як спосіб забезпечення виконання зобов'язань. В період, коли Україна стала на шлях розвитку ринкової економіки (хоча країни Європи, близького та далекого зарубіжжя не визнають Україну як державу з ринковою економікою), ринкових відносин та швидкого економічного зростання порука набуває великого значення. Адже більшість кредиторів у цивільно-правовому зобов’язанні змушені шукати різні способи виконання таких зобов’язань боржником, і порука в даному контексті є чи не найвдалішим способом забезпечення.

Сфера застосування поруки практично не має обмежень. Але, варто зауважити, що найбільш широко її, як і раніше, застосовують для забез-печення грошових зобов'язань.

Щодо правового регулювання даного питання, то перш за все, Цивільний Кодекс України від 13 липня 1963 р. забезпечує регулювання даного питання. Варто зауважити, що прийнято новий ЦК (від 12 березня 2003), який буде введено в дію з січня 2004 р.11 В даному випадку доцільніше буде вживати Проект ЦК України, оскільки на сьгодіні діє ЦК УРСР, і вступ в дію нового ЦК передбачається лише в недалекому майбутньому.

Також певні правила щодо поруки визначає постанова Кабінету Міністрів України, якою були затверджені від 5 жовтня 1998 р. “правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі” та інші нормативно-правові акти.22 Урядовий кур’єр. – 1998.№ 198-199.

Взагалі, порука – це односторонній, безоплатний (за чинним ЦКУ) і консенсуальний договір за яким третя особа бере на себе повну чи часткову відповідальність за невиконання ча неналежне виконанняборжником його зобов’язань перед кредитором. На відміну від застави, яка надає кредиторові переважне право перед іншими кредиторами боржника задовольняти свої вимоги