За однією із справ суд не визнав порукою зобов’язання, за яким особи “поручилася” за іншу матеріально-відповідальну особу, що у випадку розтрати з боку останньої вона як поручитель відшкодує збитки в межах певної суми. Проте, якщо порівняти це положення з ЦК Російської федерації, то в останньому передбачено, що договір поруки може бути укладений також для забезпечення злбов’язання, яке, можливо, виникне у майбутньому (ст.361).

Таким чином, порука має акцесорний (додатковий) характер: визнання недійсним основного зобов'язання, яке забезпечується укладенням поруки, неза-лежно від тих підстав, за якими основне зобов'язання визнається недійсним, тяг-не за собою беззаперечну недійсність і поруки.

Порука породжує три види відносин: між кредитором і боржником за основним зобов’язанням; між кредитором і поручителим; між боржником і поручителем. На етапі укладення основного зобов’язання поручитель виступає одним із гарантів того, що його буде виконано.

Порука за розміром не може перевищувати основної угоди. Так, якщо договір позики укладено на суму 1000 грн., то не можна укласти договір поруки на 2000 грн, тому, що поручитель згідно законодавства несе відповідальність у повному обсязі або частині від обсягу основного зобо’язання. Основне зобов’язання не може бути умовним, а порука – безумовною.

Поручитель не вважається зобов’язаним сам виконати зобов’язання і несе лише відповідальність за його виконання. Справа в тому, що він (тобто поручитель) не завжди може зробити це. Можливі зобов’язання, які ніхто, окрім боржника, не може виконати. Це, наприклад, вчинення дій особистої властивості або таких, що мають індивідуальні особливості. Наприклад, коли укладено договір поруки, який забезпечує участь у концерті (виставі) певного актора. Зрозуміло, що поручитель не може виконати за нього зобов’язання.

На відміну від завдатку, порука завжди вимагає під страхом недійсності простої письмової форми. Зрозуміло, що визнання договору поруки недійсним не означає визнання недійсним і осоновного зобов’язання. Воно позбавляється виду забезпечення виконання зобов’язання. Тут варто детальніше усвідомити дане питання. Тобто, при виникненні цивільно-правового зобов’язання кредитор керується тим, що поручитель (в разі укладення також і договору поруки) несе відповідальність за виконання зобов’язання боржником. А в разі визнання договору поруки недійсним кредитор залишається без гарантій поручителя. І боржник може не мати змоги виконати зобов’язання, чи виявиться просто неспроможним це зробити. І кредитор, який розраховував на поручителя не може одержати здійснення дій, виконання робіт, послуг, боржником. Звичайно таке зобовзання виконується в примусовому порядку через суд, проте кредитор залишається фактично обманутим. Більш складні випадки бувають, коли договір поруки, як засіб забезпечення виконання зобов’язань прямо передбачений в законі. Так, зокрема, п.14 “правил надання надання довгастрокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі”, Затверджених постановою Кабінету міністрів України від 5 жовтня 1998р., передбачає, що зобов’язання позичальника за кредитною угодою, мають бути забезпечені або договором поруки, за яким поручителем може бути підприємство, на якому працює позичальник, або нотаріально посвідченим поручительством одного чи кількох громадян.11 Див.: урядовий кур’єр. – 1998. – №198-199 Звичайно, підприємство, як поручитель повинне дотримуватись всіх реквізитівщодо договору, хоча і не виключена можливість зловживань щодо поручительства.

Оскільки договір поручительства укладається з метою забезпечення викрнання зобов’язання, то основні відносини виникають між кредитором і поручителем в разі невиконання боржником зобов’язання. Як видно із визначення, закріпленого в ст.191 ЦК України, забезпечувальний механізм поруки полягає в залученні додаткового боржника, який поряд з основним відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання.

Стаття 192 ЦК УРСР передбачає, що в разі невиконання зобов'язання борж-ник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручителями також можуть виступати кілька фізичних осіб, юридичні особи. Варто також зауважити, що не вимагається, щоб сторони укладали окрему письмову угоду, а достатньо, що поручитель на розписці боржника зробив припис про те, що він ручається за виконання боржником зобов’язання , або в листі до кредитора повідомлень, що він бере на себе відповідальність у випадку невиконання боржником зобов’язання. сама по собі позитивна рекомендація боржника чи надання будь-ким відомостей про його матеріальне становище без зазначення наміру не розглядаються як порука.22 Цивільне право України.Під ред. В.І.Бірюкова. – с.274

Правові наслідки укладення договору поруки.

ЦК України встановлює солідарну відповідальність поручителя і боржника, якщо інше не передбачено в договорі. Тобто, викладена норма є диспозитивною. Сторони можить передбачити і судсидіарний характер відповідальності поручителя. Якщо ж це спеціально не застережено у договорі, то поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, а саме – за сплату основного боргу, відсотки неустойку, збитки, витрати по стягненню боргу, тощо. Звичайно, при цьому обсяг відповідальності поручителя не може перевищувати обсяг відповідальності боржника. Сторони у договорі можуть передбачити і інші умови відповідальності. Можливо, щоб поручитель відповідав лише за ту частину боргу, яку неможливо стягнути з боржника (субсидіарна відповідальність), або за певну частину боргу. Поручитель, який виконує за боржника його зобов’язання, набуває всіх прав кредитора за основним зобов’язанням, це означає передусім, що поручитель, як новий кредитор у зобов’язанні зберігає право вимоги до