У випадку, коли було декілька поручителів, кожен з них має право зворотньої вимоги до боржника в розмірі втраченої ним суми. Таким чином, солідарні поручителі стають солідарними кредиторами. Оскільки боржник і поручитель, за загальним правилом відповідають солідарно , то кредитор може звернутись безпосередньо до поручителя. В цьому випадку поручитель повинен притягнути до справи боржника, надати йому можливість захищати свої інтереси. Якщо поручитель цього не зробить, то після задоволення вимог кредитора він може скористатись правом регресу, оскільки набуває всіх прав кредитора, але і боржник має право висунути проти нього всізаперечення, які він мав проти кредитора. Поручитель має право на власне заперечення вимог кредитора навіть у тих випадках, коло боржник визнав вимоги кредитора (неприклад, поручитель може посилатися на закінчення строку позовної давності, на що не звернув увагу боржник). Боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, повинен негайно сповістити про це кредитора і поручителя: якщо і поручитель виконав зобов’язання, то він набуває право зворотньої вимоги боржника (тобто регресу), а останній має право стягнути виконання з кредитора, який двічі прийняв оплату за одним зобов’язанням11 Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. – с. 275 .

Дане положення має недзвичайно важливе значення, оскільки зобов’язує солідарних боржників (боржника і поручителя) виконувати зобов’язання спільно та в чіткій послідовності для того, щоб не було розбіжностей чи непорозумінь внаслідок несолідарного виконання. Також даним положенням досить часто підкреслюється той факт, що поручитель зобов’язання не є тільки теоретичною і практичною гарантією його виконання, але і є активним учасником і обов’язковою стороною у зобов’язанні. Поручитель у разі пред’явлення до нього вимоги з боку кредитора, хоч і пов’язаний певними процесуальними обов’язками з боржником (зокрема, згідно статті 578 проекту ЦКП України – попередити про заявлення вимог з боку кредитора, залучити до участі у справі в разі вчинення позову), зберігає своє автономне становище у зв’язку з оцінкою заперечень, які має проти кредитора основний боржник. Правила, що містяться у вказаній статті 580 (якщо божник виконав забезпечення порукою зобов’язання, він повинен негайно повідомити про це поручителя) Проекту ЦПК Ураїни спрямовані на більш чітке впорядкування відносин між основним боржником, кредитором та поручителем. Вони покликані зняти ті спірні питання, які не розв’язані в законодавстві, і, відповідно, створити всі необхідні умови для того, щоб не створювати усладнення у судово-арбітражній практиці.

Відносини поруки виникають з моменту укладення угоди про поруку, а припиняються за загальним правилом при наявності таких підстав:

виконання;

залік;

збіг боржника і кредитора в одній особі;

угода сторін;

неможливість виконання;

смерть громадянина, або ліквідація юридичної особи.

Проте порука може траплятися і в таких випадках:

А) при припиненні забезпеченою порукою зобов’язання;

Б) по закінченню трьох місяців з моменту настання строку виконання зобов’язання, якщо кредитор не звернувся з вимогою до поручителя;

В) по закінченню одного року з моменту укладення угоди, якщо строк виконання зобов’язання не був визначений моментом вимоги, за умови відсутності іншої угоди.

За таких умов припинення договору поруки, безумовно, не виключає можливості безпосереднього звернення кредитора до основного боржника. Але з припинення поруки кредитор втрачає додаткові гарантії щодо забезпечення зобов’язань. Оскільки на відносини поруки важливий вплив має фігура боржника (його неспроможність, сумлінність, інші якості), переведення боргу, тобто зміна божника іншою особою, також припиняє поруку, якщо поручитель не виявив згоди відповідати за нового боржника (ст.201 ЦКУ).

Порука, як правило, має безоплатний характер. Однак, сторони можуть передбачити винагороду з боку боржника за поруку. Винагорода може складати певний відсоток з суми платежу, за яку поручитель ручається, або якусь іншу суму. Проте, винагорода за чинним законодавством може виникнути лише на підставі угоди між поручителем і боржником, якщо спеціальної угоди не укладалось , то право на винагороду у поручителя не виникає.11 Див.: Азімов Ч.Н. Цивільне право України. – с.323.

Проте, у ст.581 Проекту ЦК України прямо передбачається, що поручитель має право на винагороду за послуги, які він надавав боржникові, якщо інше не передбачено договором.

Розділ 2. Гарантія, як спосіб забезпечення виконання зобов’язан

2.1 Поняття гарантії.

У ЦК УРСР гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'я-зання фактично не має свого власного обличчя, а є лише специфічним "сурога-том" поруки, яка була адаптована до умов планової централізованої економіки1.

І хоч формально, виходячи із статей 178 і 196 ЦК УРСР, гарантія зберігала статус самостійного способу забезпечення виконання зобов'язання, фактично правовий режим застосування забезпечувальних механізмів передбачає субсидіарне застосування правил, які регулюють поруку (статті 191 і 194 ЦК УРСР).

Разом з тим, на відміну від поруки, гарантія встановлювалася лише у відносинах між соціалістичними організаціями. Отже, для застосування гарантії характерним був спеціальний суб'єктний склад учасників.11 Дзера О.В. Цивільне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2002

Чинне цивільне законодавство України серед видів забезпечення виконання зобов’язань передбачає можливість також забезпечення гарантією, причому їй надано дещо новий зміст. Щоправда, законодавчого визначення гарантії поки що не існує. Відповідно до ст.196 ЦП