Виникає питання: звідки береться у покупця продукції банківська гарантія, яку він подає постачальникові в забезпечення того, що прийняті покупцем договірні зобов’язання будуть виконані принаймі за кошти банківської установи?

За загальним правилом підприємець-покупець одержує гарантію в своїй банківській установі, яка цього підприємця обслуговує і де відкритий розрахунковий рахунок. Однак, слід зазначити, що підстава виникнення правовідносин з банківської гарантії створює непростий юридичний склад, до якого входять власне два юридичних факти, що виникають в певній послідовності.

Перш за все, тим як зацікавлена одержить у банківській установі гарантію, вона повинна перебувати з банком у відповідних договірних стосунках на предмет надання такого виду банківської послуги (ст.25 Закону країни “про банки і банківську діяльність”). Договір між банком і його клієнтом про надання гарантії є оплатним: за її видачу сплачується відповідна грошова винагорода на користь банківської установи. Таке ж положення закріплене в ст.567 Пректу ЦК України – гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Після цього здійснюється власне видача банківської гарантії. Останню слід розглядати як односторонню угоду (ст.41 ЦК), оскільки для її здійснення досить волевиявлення лише однієї сторони – гаранта. Ця угода оформляєтьсяписьмово, як правило, у вигляді гарантійного листка, що виходить від гаранта.

Банківська гарантія – це письмове зобов’язання гаранта, яке є строковим і набуває чинності з моменту видачі. Строковість цього зобов’язання визначається в самій гарантії.

Оскільки гарантія є одностороннім зобов’язанням (угодою), то в ній можуть бути відображені банком й інші дані, зокрема умови, за яких гарант забезпечуватиме виконання грошових зобов’язань свого клієнта в його договірних стосунках з відповідним конрагентом. Останній в майбутньому, відповідно до умов гарантії, здобуває таким чином юридичні підстави для задоволення своїх вимог за рахунок банківських коштів.

Варто також зазначити, що гарантія, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань, передбачена і в Положенні НБУ “Про кредитування ” ( від 28 вересня 1995 р.).11 Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. – с. 276

Дане поняття гарантії збігається з тими засадами, які закріплені в рекомендації Міжнародної торгівельної палати (ІСС). Уніфіковані правила для гарантій на вимогу (1992 р.), затверджені ІСС, активно використовуються практично у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою.

2.2. Правові наслідки гарантії.

В контексті ЦК України (ст. 567) гарантія є самостійним і незалежним від основного зобов’язання зобов’язанням. Гарантія також не може бути відкликана гарантом якщо в ній не передбачено іншого. Згідно статті 562 Проекту ЦК України зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься послання на основне зобов’язання.

Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.

Щодо практичних питань щодо наслідків гарантії, то право бенефіціара може бути реалізоване шляхом подання позовної вимоги, що відповідає вимогам передбаченим в самій гарантії.

Одержавши вимогу бенефіціара, гарант повинен без зволікань повідомити про це принципала і передати копії вимоги з усіма документами, що стосуються вимоги. Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара у визначений (або в розумний) строк для встановлення відповідності цієї вимоги умовам гарантії.

Гарант має право на відмову від задоволення вимог бенефіціара у разі, якщо вимога чи додані до неї документи не відповідають вимогам гарантії. При чому гарант повинен без зволікань повідомити бенефіціара про відмову задовільнити його вимогу.

У випадку коли гарантові до задоволення вимог бенефіціара стало відомо, що основне зобов’язання, забезпечене гарантією повністю чи у відповідній частині вже виконано, чи припинилося з інших підстав, або є недійсним, він повинен повідомити про це бенефіціара і принципала. Але одержана гарантом після такого повідомлення повторна вимога бенефіціара підлягає задоволенню гарантом.

Передбачене гарантією зобов’язання обмежується сплатою суми на яку видано гарантію.

Підставами для припинення гарантії визнаються:

1) сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмова кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гаран-тові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення гаранта від йо-го зобов'язань.

Гарант має право на зворотню вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. У гаранта не виникає права на регрес до боржника у разі якщо сума, сплачена гарантом кредиторові не вівдповідає умовам гарантії, якщо інше не передбачено договором між гарантом і боржником.

Висновок

Системний аналіз описаного матеріалу дає можливість зробити висновок, що забезпечення виконання зобов’язань займає особливо важливе місце в цивільному праві. А оскільки способи забезпечення виконання зобов’язань (зокрема порука і гарантія) зумовлюють підвищений інтерес кредиторів до укладання угод і договорів, що породжують зобов’язання. Варто зазначити, що в самому суспільстві порука і гарантія починають досить активно розвиватись і розширюються також сфери їх застосування. Цивільний кодекс України від 12 березня 2003 р. досить на високому рівні закріпив виконання зобов’язань, забезпечені порукою та гарантією, а також законодавчо врегулював більшість питань, пов’язаних з поручительством та гарантією. Ці положення