У необхідних випадках проводиться перевірка заяв і повідо-млень про злочини, яка полягає у провадженні процесуальних й інших передбачених законом та підзаконними актами дій зі зби-рання, дослідження, перевірки й оцінки доказів.

Діяльність слідчого та органу дізнання по розгляду заяв і повідомлень про злочини є діяльністю кримінально-процесуаль-ною. Вона докладно регламентується кримінально-процесуальним законом і тому має процесуально-правову природу. При цьому очевидно, що сам кримінальний процес починається з моменту прийняття органом дізнання, слідчим, прокурором або судом заяв та інших повідомлень про вчинений або підготовлюваний злочин, на-званих у законі як приводи до порушення справи. Вони мають зна-чення юридичних фактів, що породжують кримінально-процесуальні правовідносини, які дають початок кримінальному процесу.

Основний зміст діяльності з перевірки заяв та повідомлень про злочини полягає у встановленні наявності або відсутності в події, що досліджується, ознак злочину. Тобто така діяльність має пізна-вальний характер. Пізнання в кримінальному процесі може здійснюватися не інакше як у формі доказування. У стадії, що розглядається, без доказування неможливо вирішити питання про наявність, або відсутність підстав до порушення справи або відмови в її порушенні.

Цілком очевидно, що процес доказування буде найбільш ре-зультативним у разі максимального його наближення за часом до події злочину (отримання повідомлення про нього). Пов'язувати діяльність з доказування з провадженням лише слідчих дій за по-рушеною кримінальною справою — означає штучно відкладати пізнавальний процес, формалізувати його всупереч об'єктивно існуючим закономірностям.

Нарешті, передбачені законом засоби перевірки заяв і повідо-млень про злочини включають деякі слідчі дії, а у своїй сукупності можуть бути засобами отримання різних доказів, дозволяють здійснити їх перевірку, визначити віднесеність до справи та до-стовірність.

Чинний кримінально-процесуальний закон передбачає такі за-соби отримання доказів у стадії порушення кримінальної справи: безпосереднє отримання заяв та повідомлень про злочини; з'явлення з повинною; отримання пояснень від громадян; витребування та отримання предметів і документів; проведення огляду місця події; проведення виїмки поштово-телеграфної кореспонденції; зняття інформації з технічних каналів зв'язку; проведення судово-медичного чи медичного освідування; проведення ревізій та аудиторських перевірок; здійснення оперативно-розшукових заходів.

Ревізія — це метод перевірки фінансово-господарської діяль-ності підприємств, установ і організацій, їх посадових та матеріально відповідальних осіб щодо достовірності обліку та звшюсгі, виявлення недостач, розтрат, надлишків, привласнень та крадіжок грошових коштів і матеріальних, цінностей. Ревізії про-водять органи державної контрольно-ревізійної служби України, які мають право розглядати заяви, листи та скарги громадян, наділені правами вимагати необхідні документи, проводити зустрічну перевірку та аналіз документів бухгалтерського обліку тощо. Ревізія за ініціативою контрольно-ревізійної служби прово-диться не частіше одного разу на рік. Ревізія за дорученням пра-воохоронних органів може бути проведена в будь-який час.

Відповідно до п. 24 ст. 2 Закону України "Про міліцію" міліція має право вимагати від відповідних посадових осіб проведення інвентаризацій та ревізій, вилучати документи, зразки сировини та продукції, опечатувати каси та приміщення — місця збереження цінностей.

Крадіжки та інші зловживання з матеріальними цінностями та грошовими коштами можуть бути викриті також у процесі аудиту. Аудит — це перевірка документів бухгалтерського обліку та звітності, здійснювана незалежними особами або недержавними і аудиторськими фірмами відповідно до Закону України "Про ауди-торську діяльність".

За результатами ревізії складається акт ревізії, а за результата-ми аудиту — аудиторський висновок. Передані слідчому чи органу дізнання зазначені документи, поряд з документами бухгалтерського обліку та звітності, можуть мати значення доказів, що вказу-ють як на наявність, так і на відсутність ознак злочину або інших обставин, що підлягають з'ясуванню.

У стадії порушення кримінальної справи різні докази можуть бути отримані в процесі здійснення оперативно-розшукових дій, а потім передані в кримінальний процес для використання в проце-суальному доказуванні.

Різні докази можуть бути отримані також органами адміністративної юрисдикції в процесі адміністративного провадження, а потім в аналогічному порядку передані слідчому чи органу дізнання.

Однак, як свідчить практика, названих засобів інколи буває не-достатньо для розв'язання основного завдання стадії порушення кримінальної справи — визначення наявності або відсутності ознак злочину. Для вирішення даного питання часто виникає необхідність у провадженні тих або інших експертиз Наприклад, судово-медичної — для визначення тяжкості тілесних ушкоджень, товарознавчої — для з'ясування вартості викраденого тощо.

Не можна не зазначити принагідно, що сьогодні настав час ре-формувати стадію порушення кримінальної справи. По-перше, для розв'язання завдань, що стоять перед даною стадією, дійсно, не вистачає процесуальних засобів. По-друге, багато з передбачених законом засобів отримання доказів у стадії порушення справи но-сять непослідовний, суперечливий та штучний характер.

Візьмімо, наприклад, таку дію, як отримання пояснення від громадян. Чим вона відрізняється від допиту свідка? Практично однією формальністю: при допиті громадяни попереджаються про відповідальність за відмову від давання показань та давання не-правдивих показань, а під час давання пояснень — ні. Не попе-реджаються тому, що така відповідальність передбачена щодо свідка.

Уявімо, що громадянин, який дає пояснення, виходячи з прин-ципу "що не заборонено законом, те дозволено" та вважаючи, що того брехня буде безкарною, сказав неправду. Через день слідчий порушив кримінальну справу та викликав його для допиту як свідка. Перше, що робить слідчий,— попереджає свідка про від-повідальність за відмову від давання показань та за давання за-здалегідь