Крім цього, склався ще один нонсенс. Те, що в стадії порушен-ня кримінальної справи забороняє робити слідчому кримінально-процесуальний закон, те саме дозволяє робити оперативному працівникові Закон про оперативно-розшукову діяльність. Напри-клад, проводити візуальне спостереження та технічне документу-вання в громадських місцях тощо. По суті, у слідчого менше про-цесуальних засобів перевірки заяв та повідомлень про злочини, ніж у оперативного працівника для перевірки анонімних листів та іншої неофіційної інформації.

Отже, реформа необхідна. Але реформувати стадію порушення кримінальної справи шляхом розширення переліку дозволених до провадження слідчих дій — такий підхід малоперспективний. Якщо дозволити провадження експертизи, то чому слід забороня-ти отримання зразків для порівняльного дослідження чи освідування? Якщо заборонити затримання, то як запобігати злочину? Питань виникне багато.

На нашу думку, найбільш логічним було б перетворення стадії порушення кримшальної справи у спеціальну форму дізнання. Суть пропозиції в такому. В передбачені законом строки орган дізнання перевіряє заяву або повідомлення про злочин, викорис-товуючи свої повноваження, надані йому Законами України "Про міліцію" та "Про оперативно-розшукову діяльність". У необхідних випадках закон повинен надати право провадити будь-які слідчі дії, не пов'язані із застосуванням заходів примусу. До речі уже чин-ний нині закон дозволяє проведення до порушення кримінальної справи таких слідчих дій, як огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК України); виїмка поштово-телеграфної кореспонденції (ч. З ст. 187 ] КПК України); зняття інформації з технічних каналів зв'язку (ч. ЗІ ст. 187 КПК України); судово-медичне освідування.

Основний суб'єкт даної стадії — орган дізнання. Саме цими і органами розглядаються 82% всіх заяв та повідомлень про злочини. Їх розгляд став основною функцією дізнання.

З іншого боку, існуюча назва даної стадії ("порушення справи") не відповідає змісту діяльності, що здійснюється в її межах (прийом, розгляд та розв'язання заяв і повідомлень про злочини). Підсумковим рішенням такої стадії може бути як порушення справи, так і відмова в порушенні справи.

Стадія порушення справи фактично є вже частиною дізнання, тобто розслідування, здійснюваного органами адміністративної юрисдикції. В її рамках здійснюється доказування, в тому числі й шляхом провадження слідчих дій. Саме поняття "порушити спра-ву" не означає почати її спочатку. Порушити справу — означає активізувати розслідування. Таке можливе шляхом переходу від однієї його форми — дізнання, до іншої — досудового слідства.

Викладене утворює логічні передумови для встановлення пропонованого порядку діяльності по розгляду заяв та повідомлень і про злочини. Переваги такого підходу автор докладно не розгля-дає, бо вони здаються очевидними. Достатньо нагадати, що відпадає непотрібне дублювання. Якщо в розглянутій стадії замість отримання пояснення буде здійснюватись допит свідка, у багатьох випадках відпаде необхідність його повторного виклику. А це озна-чає— він не буде відірваний від виконання своїх трудових обов'язків. Будуть заощаджені гроші та папір, а головне — час.

Комплексне використання процесуальних та оперативно-розшукових засобів при перевірці заяв та повідомлень про злочини дає можливість ефективно працювати по розкриттю злочинів по так званих "гарячих слідах". Заборона застосовувати в даній стадії заходи примусу слугуватиме гарантією від безпідставного вторгнення у сферу прав людини, які охороняються законом.

Як і раніше, залишається дискусійним питання про вдоскона-лення правових основ та практики провадження витребування, а також отримання предметів та документів. "Витребування необхідних матеріалів як один з правових засобів перевірки заяв та повідомлень про вчинення злочину, — зазначають В В Ніколюк, В В, Кальницький та В.Г. Шадамов,— може бути прикладом непослідовного нормотворення: крім загального дозволу, на витребування матеріалів конкретних приписів у етапі немає".

При здійсненні правозастосовної діяльності дії з витребування та отримання предметів, документів та інших матеріалів мають виконуватися відповідно до викладених правил.

Під час перевірки заяв та повідомлень про злочини може виникнути необхідність застосування спеціальних знань у будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла.

Оскільки проведення експертизи у стадії порушення кримінальної справи чинним законодавством не передбачено, слідчий має право доручити спеціалісту проведення попередніх досліжень, довідка про які може долучатися до матеріалів справи та мати значення доказу в розумінні документа.

У разі необхідності визначення характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень в стадії порушення кримінальної справи може бути проведене судово-медичне дослідження, за результатами якого відповідно до п. 3.11 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи складається Акт судово-медичного огляду. Цей документ набуває сили доказу, якщо інформація, що в ньому міститься, має ознаки віднесеності до справи, допустимості та достовірності.

Розділ 5: ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ.

Таким чином, кримінальна справа порушується за наявності приводів до її порушення (ст. 98 КПК України) та за відсутності обставин, що виключають її порушення (ст. 6 КПК України).

Приймаючи рішення про порушення кримінальної справи, слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Говорячи про прийняття будь-якого процесуального рішення, мають на увазі низку моментів:

а) який орган має право прийняти рішення про виконання цієї дії та реалізувати її;

б) в які строки має бути прийнято та реалізовано рішення;

в) які конкретні дії мають передувати прийняттю рішення і в якій процесуальній формі виконуватися;

г) як документально має бути оформлено прийняте рішення;

д) які можуть бути наслідки прийнятого рішення, хто і яким чином може його оскаржити, хто може відмінити прийняте рішення;

е) які правовідносини виникають у зв'язку з прийнятим рішен-ням, які права при цьому мають учасники процесу;

є) які наслідки настають