Помилка сталася через недотримання слідчим процесуальної форми, а саме — правил впізнання.

Отже, діяльність органів дізнання, попереднього слідства та суду здійснюється в передбаченій законом процесуальній формі, основним та невід'ємним атрибутом якої є процесуальний документ.

Документи так органічно вплітаються в усі сфери нашого життя, що, по суті, стають сполучною ланкою між минулим, теперішнім та майбутнім, об'єднуючи їх у неподільне ціле.

Юридичний документ — це письмовий акт, що встановлює, роз-виває, змінює або перериває певні правовідносини чи фіксує юридично значущі факти та дії.

Кримінально-процесуальним документом можна вважати письмовий документ, укладений на підставі кримінально-процесу-ального закону уповноваженим для того суб'єктом у зв'язку з здійсненням будь-яких процесуальних актів (виконанням процесу-альних дій або прийняттям рішень), в якому засобами письмової мови зафіксована інформація про хід та результати діяльності учасників кримінального процесу.

У сучасній літературній мові та в юридичній науці термін «акт» має два значення: прояв людської діяльності (дія, подія, вчинок); офіційний документ — мовне відображення цієї діяльності за до-помогою письмової мови.

У зв'язку з цим слід зазначити, що процесуальний акт являє собою саме неподільну єдність процесуальної дії або рішення та засвідчуваної це частини — процесуального документа.

Процесуальний документ — невід'ємний атрибут процесуальної дії або рішення, органічна частка процесуального акту. Неприпус-тимим є здійснення будь-якої процесуальної дії без складання пе-редбаченого законом процесуального документа й навпаки. Пере-буваючи в неподільній єдності з процесуальною дією або рішен-ням, документ відображає їх зміст і форму, засвідчує хід та резуль-тати їх виконання. Він відіграє суттєву роль у розвитку кримі-нального процесу та здійсненні правосудця, є засобом реалізації учасниками процесу своїх прав та законних інтересів, слугує га-рантією їх захисту.

Процесуальний документ незмінне є найважливішим елемен-том процесуальної форми, яка покликана, по-перше, доводити до відома учасників процесу юридичне значущі факти, закріпляти та засвідчувати отримані фактичні дані — докази і цим сприяти вста-новленню об'єктивної істини, завдяки чому в самій процесуальній формі законодавче втілився вироблений людством досвід пізнання; по-друге, бути засобом реалізації учасниками процесу своїх прав та обов'язків; по-третє, бути гарантією забезпечення законності.

Таким чином, кримінально-процесуальні документи викону-ють інформаційну, пізнавальну, комунікативну, засвідчувану, правозастосовчу та виховну функції, забезпечують можливість здійснення правосуддя, дієвого прокурорського нагляду та проце-суального контролю, відіграють організуючу та дисциплінуючу роль. Процесуальні документи — необхідна умова правосуддя, влучності та безпомилковості застосування процесуального при-мусу або інших заходів юридичної відповідальності. Вони висту-пають складовою частиною процесуальної форми як одного із га-рантів правосуддя.

2.2 Заходи процесуального промусу.

Одним з найважливіших прав людини є право на свободу та особисту недоторканність, яке гарантоване Конституцією Укра-їни та багатьма міжнародними документами, зо-крема Загальною декларацією прав людини, Міжнарод-ним пактом про громадянські та політичні права, Конвен-цією про захист прав людини та основних свобод.

Згідно з частинами 2 та 3 ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протя-гом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затрима-на особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішен-ня суду про тримання під вартою.

Ці конституційні положення реалізовані Законом України від 21 червня 2001 р., яким були внесені зміни та доповнення у главу 13 КПК «Запобіжні заходи».

Стаття 149 КПК, яка закріплює перелік запобіжних заходів, крім підписки про невиїзд; особистої поруки; поруки громадської організації або трудового колективу; застави; взяття під варту та нагляду командування військової частини тимчасовим запобіжним заходом визнає затримання підозрюваного.

Вказані запобіжні заходи відповідно до ст. 148 КПК обира-ються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою: 1) запобігти спробам цих осіб ухилитися від діз-нання, слідства або суду; 2) не допустити, щоб вказані особи пе-решкоджали встановленню істини у кримінальній справі; 3) запобігти злочинній діяльності; 4) забезпечити можливість вико-нання процесуальних рішень.[8, ст.52-54]

Стаття 148 КПК в новій редакції не містить діючого раніше положення про те, що запобіжні заходи застосовуються, коли є достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, продовжуватиме злочинну діяльність або буде намагатися ухилитися від виконання своїх процесуальних обов'язків. Виключення з цієї норми словосполучення «перебуваючи на волі» свідчить про зміну законодавцем акцентів при вирішенні питан-ня про обрання запобіжного заходу, орієнтацію органів досудового слідства та суду на виважений підхід до вибору конкретного виду запобіжного заходу, відмову від пріоритетного застосування взяття під варту.

Серед заходів процесуального примусу, які застосову-ються при провадженні у кримінальних справах, запо-біжні заходи законодавець виділяє в окрему главу, бо вони істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного.

Підставою для застосування запобіжного заходу є на-явні в кримінальній справі докази, які вказують на те, що обвинувачений може ухилитися від слідства й суду або виконання вироку, перешкодити встановленню істини чи займатиметься злочинною діяльністю. Питання про наяв-ність достатніх підстав для застосування запобіжного за-ходу в кожному конкретному випадку вирішується осо-бою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і су-дом з урахуванням даних про те, що обвинувачений не