Закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, в справах про статеві злочини та в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також членів їхніх сімей чи близьких родичів.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Конституція України передбачає, що від-повідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. У проекті нового КПК України передбачається, що в апеляційному порядку може бути оскаржено вирок або інше рішення суду першої інстанції, які не набрали законної сили (крім рішень суду присяжних), з мотивів доведеності чи недоведеності вини підсудного у вчиненні злочину, неправильного застосування кримінального за-кону або порушення кримінально-процесуального закону Апеляційний суд може провести своє судове слідство або обмежитися тими матеріалами, які є в справі. В каса-ційному порядку судові рішення можуть бути оскаржені тільки з мотивів неправильного застосування криміналь-ного закону або порушення кримінально-процесуального закону. Суд касаційної інстанції не може провадити судового слідства.

Обовязковість рішень суду як одна з основних засад судочинства підкреслює авторитет судової влади і сприяє утвердженню режиму законності й зміцненню правопорядку державі. Конституція України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Цій нормі відповідає стаття 403 КПК, яка встановлює, що вирок, ухвала і постанова суду, що на-брали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, поса-дових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Узагальнюючи вищесказане можна зазначити, що всі принципи тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють, і тому ми цілком обгрунтовано говоримо не просто про сукупність, а про систему принципів кримі-нального процесу. Кожний з принципів поряд з тим, що він тісно стикається, взаємодіє з іншими принципами, зберігає свою власну цінність для побудови й перебігу процесу, свій юридичний зміст.

Звичайно за обсягом змісту і сферою дії принципи кримінального процесу розрізняються, іноді значно, але відмінність ця скоріше суто кількісна, а не якісна. Тому не можна поділяти принципи на основні, головні і дру-горядні. Будучи в тісній взаємодії, взаємозв'язку, одні принципи сприяють здійсненню інших, але це не озна-чає, що одні з них «підкоряються» іншим, що є прин-ципи, які виступають лише гарантіями здійснення інших принципів, а тим більше — такими, що випливають з інших принципів.

Тільки реалізація всіх принципів у їх сукупності, в системі, у взаємозв'язку і взаємодії може привести до виконання завдань кримінального судочинства. Можли-вість застосування кожного принципу має бути так уре-гульована в законі, щоб жодний принцип не перекреслю-вав інший (наприклад, принцип встановлення істини — принципи недоторканності особи й житла, невтручання в особисте життя громадян, таємниці листування, телефон-них розмов і телеграфних повідомлень, принцип змагаль-ності — принцип незалежності судців і підкорення їх тільки законові). Можна сказати, що необхідно забез-печити розумний компроміс між окремими принципами; і цим шляхом завжди йшов і йтиме законодавець. Все це викликає необхідність передбачати в законі розумні ви-нятки майже з кожного принципу кримінального процесу (крім принципів законності і презумпції невинуватості). Але це мають бути саме винятки, які не перекреслюють сам принцип, інакше вони перетворяться в загальне пра-вило, у протилежний, конкуруючий принцип. Наприклад, з метою забезпечення обвинуваченого за органами розслі-дування й судом, збирання й перевірки доказів закон дозволяє такі винятки з принципів недоторканності особи й житла, таємниці листування, гласності і усності, як арешт обвинуваченого, обшук у квартирі, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію і її виїмку у відділенні зв'язку, слухання справи в закритому судово-му засіданні, оголошення під час судового слідства пока-зань свідків, якщо їх явка до суду є неможливою, але ці винятки закон теж забезпечує певними процесуальними гарантіями від довільного їх використання слідчими й судами.

ВИСНОВОК

Отже, процесуальні гарантії — це перед-бачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення завдань кримінального судочинства й охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь. Але процесуальні гарантії це не окремі розрізнені засоби, а цілісна система таких засобів, які в сукупності і забезпечують правосуддя. Систему таких гарантій складають процесуальна форма, принципи кримінального процесу, процесуальні обов’язки його суб’єктів і заходи кримінально-процесуального примусу.

Процесуальні гарантії прав і свобод людини в кримінальному процесі — особливий вид гарантій, які виступають засобом їх за-безпечення: реалізації в процесі кримінального судочинства, захис-ту від безпідставного втручання, відновлення порушених прав. Якщо право — це можливість відповідної поведінки, то процесу-альні гарантії представляють собою юридично визначені процедури реалізації відповідних прав, механізм попередження їх порушень, порядок захисту і відновлення порушених прав і свобод людини.

Процесуальна форма — найважливіша процесуальна гарантія захисту прав та законних інтересів суб'єктів кримінального процесу. Поліп-шенню її якості сприяє наукове обгрунту-вання встановленого законом порядку здійснення кримінального судочинства і приведення його у відповідність з вимога-ми Конституції України та положень між-народних документів з прав людини. Процесуальна форма є однією з фунда-ментальних категорій кримінального процесу, від чіткості визначення поняття якої значною мірою залежить вирішення низки теоретичних і практичних проб-лем.

Крім процесуальної форми і заходів кримінально-процесуального примусу процесуальними гарантія-ми є принципи кримінального процесу.

Значення принципів як норм вищого ступеня нормативнос-ті полягає, по-перше, в тому, що кожне рішення правозастосувальника, яке приймається з порушенням їх вимог, підлягає ска-суванню, а одержана інформація не має доказового значення; по-друге, принципи сприяють правильному тлумаченню звичайних