Орган державної реєстрації після перевірки наведених у реєстраційній картці відомостей та комплектності пакета документів формує реєстраційну справу суб'єкта підприємницької діяльності і фіксує дату надходження документів у журналі обліку реєстраційних справ та письмово повідомляє про це заявника шляхом видачі (надіслання) довідки, яка підписується представником органу державної реєстрації, відповідальним за прийняття документів, і засвідчується штампом цього органу.

Орган державної реєстрації несе відповідальність за комплектність та зберігання реєстраційної справи.

За наявності всіх документів, зазначених у Положенні, орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше п'яти робочих днів з дня їх надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності (автоматизованої системи збирання, накопичення, обробки та оперативного надання інформації про суб'єкти підприємницької діяльності) та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, який надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів.

Порядок надання органами державної статистики органам державної реєстрації ідентифікаційних кодів регулюється Держкомстатом за погодженням з Держпідприємництвом.

Заявнику видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію з трьома його копіями, а також оригінал та копія поданих ним установчих документів з відміткою органу державної реєстрації.[10, ст.ст. 18-25]

ВИСНОВОК

Отже, поряд з громадянами юриди-чні особи є також суб'єктами цивільних правовідносин. Хоча юридичні особи це не громадяни, але у їх створенні та функціонуванні беруть участь фізичні особи. Об'єднання фізичних осіб завжди передбачає до-сягнення якоїсь спільної мети. Кожна фізична особа, вступаючи до об'єднання, передає йому частину своїх прав і обов'язків, в результаті чого об'єднання, яке бере на себе ці права і обов'язки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної осо-би не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана органі-зація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується зацікавленість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб. Ще активнішу участь держава бере в створенні державних юридичних осіб. Вони створюються з метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна. Зрозу-міло, що держава, в особі її вищих органів влади і упра-вління, не може управляти усіма належними їй ціннос-тями. Закріплюючи майно за окремими державними підприємствами, установами та організаціями, держава, як власник, дозволяє їм управляти цим майном, розпоря-джатися грошовими коштами, вступати від свого імені в різні правовідносини, тобто надає їм статус суб'єктів ци-вільного права.

Утворення юридичної особи – досить непростий процес, вона повинна відповідати встановленим законодавством ознакам (мати організаційну єдність, відокремлене майно, здатність нести самостійну майнову відповідальність, виступати у цивільному обороті від свого імені, здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському чи третейському суді, та інші ознаки), Законодавством передбачається кілька способів виник-нення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Інколи створення юридичної особи супроводжується поєднанням цих способів.

Виникнення юридичної особи неможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо.

Статутом юридичної особи є зведення своєрідних правил, які регулюють діяльність підприємства чи організації і їх зв’язки з іншими підприємствами (організаціями). Статут затверджується їх установчими зборами. Установчий договір — документ, що укладається між кількома засновниками юридичної особи.

В установчих документах мають зазначатися найменування юридичної особи, її місцезнаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а та-кож інші відомості, що їх передбачають законодавчі акти про юридичні особи відповідного виду.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:

Нормативні акти:

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (далі – ВВР). – 1996. – №30. – Ст.141.

Закон України “Про власність” від 7.02.1991 р. – ВВР,1991, №20 з наступними змінами і доповненнями.

Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р.//ВВР. – 1991. – №20.-Ст.230.

Закон України “Про друковані засоби інформації (пресу) в Україні” від 16.11.1992 р.

Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991// Збірник законодавства України з підприємницького права України. Збірник нормативних актів. – К.: Атіка, 2000.

Закон України “Про підприємництво” від 7.02.1991// Збірник законодавства України з підприємницького права України. Збірник нормативних актів. – К.: Атіка, 2000.

Закон України “Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 р. // ВВР.- 1992. – №34. – Ст.54.

Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р.

9. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р.

10. Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р.

13. Типовий статут державного підприємства від 10 травня 1993 року.

14. Цивільний кодекс України // Голос України, №285., 2003 р. .

15. Цивільний кодекс УРСР / Бюлетень законодавства і юридичної практики, №2,1996р.

Література:

16. Сидоренко О. Сучасний стан і перспективи громадських організацій // Соціальна політика і соціальна робота, №4, 1999р.

17. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / за ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком інтер,2002.

18. Юридична енциклопедія: В 6т. / ред. кол.: Ю.С. Шечушенко (відп. ред.)