Злочинна організація, як правило, створюється для систематичної злочинної діяльності. Тому її члени зобов’язані дотримуватися правил конспірації, не привертати до себе уваги правоохоронних органів, мати постійне місце роботи, не зловживати спиртними напоями і зовнішньо вести законослухняний спосіб життя. Законспірованість групи забезпе-чується детальною підготовкою до вчинення злочинів, аж до рекогносци-ровки місця злочину і хронометражу дій співучасників, відпрацювання алібі та лінії поведінки у разі арешту. Крім того, члени злочинної органі-зації прагнуть запастися „документами прикриття” — довідками про ін-валідність, наявність у них психічних захворювань тощо. Меті конспіра-ції відповідає і спеціалізація груп, діяльність яких спрямована на вчинен-ня злочинів стосовно осіб, які займаються здобуванням незаконних при-бутків. Це, зокрема, вимагання грошей під погрозою насильства (рекет), об’єктом якого у першу чергу стають розкрадачі державного майна, шах-раї, контрабандисти, збувачі наркотиків, сутенери, повії. При цьому діа-пазон засобів дуже широкий: від загроз і залякування до захоплення за-ручників, від простого побиття до жорстоких катувань та вбивств.

Прибутки злочинних організацій нерідко поповнюються за рахунок платні за охорону нелегальних мільйонерів, членів їхніх сімей, майна, викрадення транспортних засобів, крадіжок предметів антикваріату, ви-конання певних замовлень (перевезення грошей, супроводження ванта-жів тощо), тобто спостерігається їх зрощування з ділками тіньової еконо-міки. Злочинні організації здійснюють також розвідувальну і контррозвідувальну діяльність з метою отримання потрібної інформації, залучення до своїх лав співробітників правоохоронних органів (шляхом підкупу, шантажу), виявлення осіб, які надають допомогу правосуддю. Характер-ною ознакою злочинних організацій є їх добре технічне оснащення. Вони мають сучасні види транспорту, зброї, у тому числі іноземного виробництва, передавачів, підслуховуючої апаратури, приладів нічного спосте-реження тощо [23, с.85].

Зазначу, що організована злочинність не є винаходом якоїсь окре-мої країни. Це явище інтернаціональне, за своєю сутністю — один з ви-щих етапів еволюції злочинності. За характером та формами діяльності організовану злочинність умовно можна поділити на кримінальну або гангстерську, яка в основному займається вчиненням грабежів, розбоїв, вимагань, шахрайств, бандитизму, вбивств, і економічну або „білокомірцеву”, що паразитує на розкраданні державної чи колективної власності, зловживаннях посадовим становищем, корупції та інших корисливих злочинах [23, с.127-129].

2.2 Гіпотетична модель злочинних угрупувань.

У Законі України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” остання визначається як „сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань” [3, ст.1]. Гіпотетичну модель таких угруповань можна уяви-ти у вигляді своєрідної піраміди [див. додаток 1]. В її основі знаходяться „первинні” угру-повання квартирних злодіїв, шахраїв, „наперсточників”, „кидал”, „ломщиків”, а також інших осіб, які мають доходи від своєї протиправної діяль-ності. Над ними розташовуються угруповання, які умовно можна назвати групами забезпечення і безпеки. До групи забезпечення входять особи, які безпосередньо участі у злочинах не беруть. До їх функцій належать: —

реалізація рішень лідерів;—

контроль за діяльністю виконавців;—

розв’язання різного роду конфліктних ситуацій між злочинними групами та окремими злочинцями;—

забезпечення належного зв’язку у самому угрупованні, а також контактів з іншими злочинними формуваннями;—

охорона представників елітарної групи; забезпечення професіона-лізму виконавців;—

пропаганда кримінального способу життя;—

легалізація цінностей, здобутих злочинним шляхом;—

матеріальна і моральна підтримка членів угруповання та їхніх сімей [13, с.56].

Групу безпеки складають особи, які займаються організацією розвіду-вальної і контррозвідувальної діяльності, а також виявленням осіб (юристів, журналістів, лікарів, державних службовців), які можуть бути корисними організованому угрупованню. До їх функцій належать:—

забезпечення високого соціального статусу осіб, які входять до елітарної групи;—

створення умов, що перешкоджають боротьбі зі злочинним угрупо-ванням;—

компрометування або нейтралізація державних чиновників, спів-робітників правоохоронних органів, які чесно ведуть боротьбу з організо-ваною злочинністю;—

вжиття заходів щодо звільнення „своїх” від кримінальної відпові-дальності або пом’якшення покарання;—

консультації з правових питань; навчання членів угруповання фор-мам і методам роботи правоохоронців.

На вершині піраміди перебуває так звана елітарна група, представни-ки якої — „тіньові” лідери, що здійснюють організаційне, управлінське, ідеологічне керівництво розглянутою системою. Вони, як правило, не мають безпосереднього відношення до конкретних злочинів, залишаю-чись, завдяки цьому, за межами дії кримінального закону.

Наявність лідера групи є суттєвою ознакою та важливим елементом кри-міналістичної характеристики злочинних угруповань. Лідер — центральна фігура в злочинному об’єднанні. Він згуртовує групу психологічно, надає її діяльності єдиний і цілеспрямований характер.

В середньому в злочинному світі „коро-нується” не менше 8—11 злочинних авто-ритетів (лідерів) на рік. Зокрема, в СРСР протягом 1986—1988 pp. OBC виявлено і поставлено на облік близько 20 тис. ліде-рів і понад 500 „злодіїв у законі”, а в Україні тільки у 2000 р. щодо 800 лідерів порушено кримінальні справи.

На сьогодні серед лідерів організованих злочинних угруповань простежується пе-рехід на інший рівень діяльності, праг-нення до легалізації своїх доходів, бажан-ня належати до влади й отримати офіцій-не визнання. Злочинний капітал лега-лізується через створені приватні підприємства, товариства, корпорації, концерни, фінансово-промислові групи та комерційні банки. В свою чергу така легалізація надала лідерам можливість відкрито брати участь у громадському житті, діяльності державних установ й організацій, фінансуванні ряду соціаль-них програм, у тому числі виборів до ор-ганів влади. З метою розширення сфер впливу названі лідери намагаються вста-новити зв’язки з чиновниками органів державної влади та управління — аж до вищих її ешелонів [26, с.76-78].

Об’єктивно в групі виникає потреба у керівництві. Ускладнення протиправної діяльності, прагнення до отримання мак-симальних злочинних доходів потребує координації і управління. У зазначеній групі поступово починає з’являтися осо-ба, здатна до аналізу ситуації, керівницт-ва людьми та яка знає технологію зло-чинного бізнесу. При аналізі особистісних якостей членів злочинних груп спо-стерігається чітке розмежування на дві