РОЗДІЛ IV. Кваліфікуючі ознаки злочину.

У ч. 2ст. 209 передбачені кваліфікуючі ознаки даного злочину. Ними є вчинення його: 1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб.

1) Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Специфіка повторності як особливого виду множинності злочинів полягає у тому, що її утворюють тотожні або, у разі особливої вказівки законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. За загальним правилом повторністю визнаються лише ті злочини, які передбачені однією статтею, а для тих випадків, коли в одній статті КК вміщено кілька різних складів злочинів — однією частиною статті Особливої частини КК.

Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність; поняттям повторності охоплюється і рецидив злочинів.

Повторність виникає і у тих випадках, коли один, декілька або й усі злочини, які її утворюють, вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів є незакінченими і кваліфікуються як замахи чи готування.

У разі, коли повторність передбачена КК як кваліфікуюча ознака відповідного злочину, то вчинення двох чи більше таких злочинів, передбачених однією статтею, кваліфікується за тією частиною статті, якою передбачено цю ознаку.

2) Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь — означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об’єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 ст. 28, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об’єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі — усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.

Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль.

Висновки.

Проведеним дослідженням, на основі праць провідних вчених кримінального права України, було встановлено, що легалізація – це це дії спрямовані на маскування джерела, природи походження та належності коштів і майна, одержаних в результаті вчинення злочинів, та не переведення їх з “кримінального” обігу у легальний сектор економіки.

Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, відносяться до злочинів у сфері господарської діяльності.

Предметом злочину є грошові кошти та інше майно, здобуте завідомо злочинним шляхом. Конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого здобуто таке майно, на кваліфікацію злочину за ст.209 не впливає.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується вчиненням активних дій і може виражатись в одній з трьох форм: 1) вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом; 2) використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

Суб’єктом легалізації (відмиванні) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку і набула цивільної дієздатності у повному обсязі, не обмежена у ній або не позбавлена дієздатності судом. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Легалізація (відмиванні) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом тісно пов’язана з основними злочинами, тобто тими, в результаті яких вони отримуються.

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом становить серйозну небезпеку для розвитку національної економіки, у тому числі її кредитно-фінансової системи.

Здійснюючи легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, відбувається безконтрольне введення їх в законну економіку, політичні інститути, засоби масової інформації, при цьму порушується основна умова нормального функціонування економіки, перекручуються функції фінансово-господарської діяльності, зростає тіньове виробництво, прискорюється процес криміналізації економіки.

Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) Україну у вересні 2001 р. внесено до списку країн і територій, що не співпрацюють у сфері боротьби з відмивенням грошей. 15 травня 2002 року Кабінет Міністрів України і Національний Банк України затвердили постановою Прогаму протидії легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом. Основною метою визначених цією програмою заходів є створення ефективної системи протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, усунення недоліків, які спричинили внесення України до списку країн, що не співпрацюють у сфері боротьби з відмиванням грошей, зменшення кількості економічних злочинів, які вчиняються на території України.

Боротьба з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, є вкрай необхідною з трьох основних причин. По-перше, такі заходи дають можливість виявити злочини, спрямованих на отримання “брудних” коштів. По-друге, відмивання доходів сприяє розвитку міжнародної корупції, що підриває зусилля України, спрямовані на становлення демократичних політичних інститутів та стабільної національної економічної системи. По-третє, боротьба з цим економічним злочином допомагає захистити цілісність української фінансової системи від негативного впливу кримінального капіталу.

Список використаних джерел.

Кримінальний Кодекс України. - К., 2001

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року /за ред. М.І.Мельника, М.І.Хаврошока, - Каннон, А.С.К., 2001

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під Загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. - К., -"ФОРУМ", 2001

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України