Одним із слабких місць організації сучасного управління є недостатня систематична та юридична кваліфікована перевірка виконання. діяльність всіх державних органів і працівників державного апарату мусить базуватися на суворому дотриманні державної та службової дисципліни.

Суть державної дисципліни в тому, щоб усі ланки державного механізму точно виконували своє функції, належно використовували надані їм права, неухильно виконували обов'язки перед державою та її органами, організаціями, установами та підприємствами, перед громадськими організаціями. І саме в своїй основі державна дисципліна має законність і ще раз законність, а також передбачає високу політичну свідомість кадрів, їх здатність мислити по державному. Тому далеко не другорядну роль відіграє тут, по-перше, вдосконалення діяльності самого державного апарату, стан службової дисципліни в усіх його ланках. по-друге, сприятиме цьому підвищення професійної підтримки та культурного рівня працівників.

В умовах, коли напруження зусиль держави спрямовується на вихід з кризи, потреба в зміцненні дисципліни стає ще більш актуальною. необхідне глибоке вивчення практики, її об'єктивно науковий аналіз, вивчення нових прогресивних тенденцій з метою їх поширення, розробки більш дійових заходів по зміцненню дисципліни. Кадри апарату управління в значній своїй частині або недостатньо, або зовсім не мають необхідної адміністративної підготовки, не досить вивчають наукову літературу з правових проблем управління. На юристів, що працюють у сфері управління, лягає подвійна ноша - впроваджувати в практику державного апарату відповідні рекомендації і бути своєрідними провідниками правового лікнепу99 Законність, як принцип поведінки // Віче.—1996.-- №4.—с.35-39.

.

Актуальність у цьому зв'язку набувають система правотворчої роботи на планових засадах, напрацювання (розробка) загальнодержавного плану правотворчої діяльності загальнообов'язкових правил. Планування цих процесів гарантуватиме більшу підготовленість законодавчих рішень. До речі, і від всебічно обгрунтованих змін та доповнень у чинному законодавстві залежить усунення недоліків у правозастосовчій діяльності державних органів. Аж ніяк не можна виправдати відхилення від точного застосування права посиланнями на обстановку, що швидко змінюється, на невідповідність рівня правосвідомості розвитку законності.

Цього ніяк не можна допускати тому, що це виключно прерогатива законодавця і при прийнятті закону (норми права) він сам намагається максимально врахувати можливі у майбутньому зміни в соціальному житті, його різноманітності та динамізмі. Якщо ж у розвитку суспільства сталися суттєві зміни, що вимагають прийняття нової норми або зміни чи відміни діючої норми, то це знову ж таки справа законодавця, а не органу, що застосовує право. А поки закон (чи будь-яка інша норма права) не відмінений чи замінений у встановленому порядку, він повинен виконуватися усіма.

Висновок.

Прагнучи розкрити суть законності і правопорядку, я з’ясував багато важливих для себе речей, які,сподівають стануть мені у нагоді. Отже, термін “законність” є похідним від терміну “закон” і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права – від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв’язок права і влади, права і держави, права і суспільства.

В умовах реалізації законності виникає правопорядок, що виражає стан правової впорядкованості – врегульваності і узгодженості – системи суспільних відносин. Законність – це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, а правопорядок їх результат.

Основними принципами законності є: верховенство закону, неухильне дотримання вимог правових актів усіма суб'єктами, рівності всіх перед законом, забезпечення для всіх суб'єктів повного і реального здійснення суб'єктивних прав, правильне й ефективне застосування права, боротьба з правопорушеннями, тощо.

Порушення вимог законності веде до деформації суспільних зв’язків, недотримання і підриву правопорядку. Законність і правопорядок перебувають у тісному взаємозв’язку. Зміцнення законності має своїм наслідком більш високий рівень правопорядку, і навпаки, порушення його ведуть до послаблення правопорядку.

Правовий порядок - це реальний порядок, що встановлюється і охороняється державою, у здійсненні якого зацікавлена держава як апарат влади. Порядок досягається безпосередньо через реалізацію вимог права в поведінці різноманітних суб’єктів cуспільних відносин як у взаємовідносинах громадян, так і у взаємовідносинах державних органів і громадських організацій.

Вважаю, що проаналізоване співвідношення законності і правопорядку було розкрито повністю, і що зроблені мною висновки стануть у нагоді в моїй майбутній практиці.

Список використаних джерел:

1. Конституція України. – К., 1996

2. Гранин А.Ф. Гарантии социалистической законности в деятельности органов внутренних дел. – К., 1982.— с.38.

3. Долгова А.И. Знать и исполнять закон. – М., 1987.— с.15.

4. Законність, як принцип поведінки // Віче.—1996.- №4.— с.35-39.

5. Лазарев В.В, Попов Л.Л., Розин Л.М. Правовые основы обеспечения охраны общественного порядка. – М., 1987.

6. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: Законность и обеспечение прав граждан: Наук.- практ.изд.-К. : Юринком Интер,1999.- с.445.

Сурилов А.В. Теория государства и права . – К. – Одесса, 1989.-с.311.

8. Теорія держави і права / під ред. В.В. Копєйчикова.– К., 1995. – с.208.