Виходячи з цього, кримінальне законодавство, що відзначається глибоким гуманізмом, у порівнянні з дорослими правопорушниками надає неповнолітнім, як обвинуваченим і учасникам кримінального судочинства, ряд додаткових прав і переваг.

У більшості випадків закон передбачає застосування до неповнолітніх покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, чи заходів виховного впливу. Тільки у виняткових випадках, в разі, скажімо, вчинення тяжкого злочину, що становить велику суспільну небезпеку, суд може застосовувати до неповнолітніх підсудних міри кримінального покарання, пов’язаних з позбавленням волі.

Залежно від віку неповнолітніх правопорушників чинне законодавство встановлює кілька ступенів їх відповідальності.

Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство; посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави.

Цей перелік названих кримінально-карних діянь, за вчинення яких неповнолітні можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, визначено з урахуванням багаторічного досвіду боротьби з дитячою злочинністю, нагромадженого органами юстиції. В основу законодавства покладено висновки останніх досягнень правової і суміжних наук.

Підлітки, що не досягли 14 років, кримінальній відповідальності не підлягають. Порядок вирішення справ про суспільне небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива відповідальність.

Також доречно зауважити, що закон містить велику кількість обмежень щодо застосування до неповнолітніх підсудних окремих видів кримінальних мір покарання, їх строків і місця відбуття покарання.

Суд також може застосувати заходи примусового виховного впливу, якщо вважає, що неповнолітній, який вчинив злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, може бути виправлений без застосування кримінального покарання. В кожному конкретному випадку суд бере до уваги не лише суспільну небезпеку вчиненого неповнолітнім злочину, але й враховує особу винного, обставини справи, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність, а також причини, що призвели до вчинення неповнолітнім злочину. Головним завданням таких заходів є громадський і педагогічний вплив на неповнолітнього порушника правових норм. Особу, до якої застосували такі примусові заходи, не вважають такою, що має судимість.[2]

Такі додаткові права, якими користуються неповнолітні правопорушники, характеризують неповнолітнього як учасника кримінального судочинства. Такі права пояснюються тим, що українське законодавство повністю враховує особливості психіки неповнолітніх. Відсутність життєвого досвіду і необхідних вольових якостей, схильність до фантазування, складність і суперечність темпераменту, несформованість характеру, недостатній розвиток систем навичок, емоційна збудливість - ці фактори суттєво впливають на правильність оцінки неповнолітніми правопорушниками оточуючої дійсності. Психіка неповнолітнього значно більше, ніж у дорослих, залежить від його побутових умов, форм і методів виховання, впливу сім’ї, школи. Недостатній загальний розвиток, різноманітні фактори зовнішнього впливу негативно відбиваються і на сприйнятті неповнолітнім подій, запам’ятовуванні і відтворенні їх у своїй пам’яті. Це винятково важливо, коли неповнолітнього допитують.

Зважаючи на особливості психіки неповнолітніх правопорушників, процесуальне законодавство містить багато істотних винятків із загальних правил і нових положень щодо порядку ведення досудового слідства і судового розгляду цієї категорії справ, спрямованих на забезпечення прав та законних інтересів неповнолітніх.

У справах неповнолітніх обов’язково проводять досудове слідство. З моменту появи підозрюваного, арешту, на слідстві, так і в суді першої інстанції участь захисника є обов’язковою. Неповнолітні користуються перевагами щодо обрання запобіжного заходу, пред’явлення обвинувачення, допиту обвинуваченого, ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, ряд інших процесуальних правил, передбачених законом тільки для неповнолітніх.

Зважаючи на особливості статусу неповнолітнього як учасника кримінального судочинства, адвокат, який його захищає, має не тільки всебічно знати матеріальне і процесуальне законодавство, що стосується цієї категорії справ, а й брати до уваги у своїй практичній діяльності особливості, пов’язані з віком і психікою неповнолітніх. При додержанні цих умов він зможе ґрунтовно вивчити особу підзахисного, встановити з ним тісний психологічний контакт, з’ясувати мотиви, причини і умови вчинення злочину, визначити найдоцільніші способи і засоби захисту. Іншими словами, тільки за цих умов адвокат матиме можливість об’єктивно і правильно обрати позицію захисту неповнолітнього і виконати свою функцію захисника.

Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх, як і участі в них адвоката, ґрунтуються як на загальних правилах кримінально-процесуального кодексу, так і на особливостях проводження в справах неповнолітніх.

Він виконує ці обов’язки і користується правами з моменту його участі в справі. Зокрема, адвокат має права:

- до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження їх кількості і тривалості;

- мати побачення із засудженим чи з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру;

- ознайомлюватись з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред’явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства - з усіма матеріалами справи;

- бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій - з дозволу дізнавача, слідчого;

- брати участь у судових засіданнях;

- ставити питання учасникам судового засідання;

- подавати докази, заявляти клопотання і відводи, оскаржувати дії і рішення особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду;

- виступати в судових дебатах;

- знайомитись із протоколом судового засідання та подавати до нього зауваження, ін.[3].

Також