Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Проте серед неповнолітніх в Кримінальному Кодексі виокремлюється ще ряд категорій осіб, зокрема: 1)малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку, 2)новонароджені діти, 3)діти, які не досягли 16-річного віку, тощо. Коли йдеться про кримінальну відповідальність то мають наувазі виокремлення серед них тих, що досягли віку, з якого може наставати – кримінальна відповідальність. В такому розумінні неповнолітніми, слід вважати, осіб які досягли 16-річного, в ряді випадків 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років.

2.1 Особливості провадження в справах про злочини, що чиняються особами у віці від 11 років і до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність

В даному разі винна малолітня особа відома, але вона не є суб'єктом злочину і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, оскільки не досягла віку з якого встановлена така відповідальність. Постає питання, для чого порушувати кримінальну справу за фактом суспільно небезпечно-го діяння , а не стосовно цієї встановленої особи? Адже щодо особи, яка не досягла віку кри-мінальної відповідальності, фактично слідчим провадиться попереднє слідство на підставі мате-ріалів, зібраних працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх та іншими правоохо-ронними органами.

По закінченні розслідування в доному випадку слідчий виносить мотивовану постанову про закриття справи та направлення її до суду для застосування до неповнолітнього примусових заходів ви-ховного характеру. Справа в такому випадку разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого винесена названа постанова, а також його батькам чи особам, які їх заміняють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи. При цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

Встановивши, що суспільне небезпечне діяння вчинене дити-ною, яка ще не досягла одинадцятирічного віку, він виносить пос-танову про закриття справи з дотриманням вимог ч. 2 ст.7-3 КПК України (надавши можливість неповнолітньому і його батькам оз-найомлення зі справою). Про це він повідомляє прокурора, служ-бу, а також кримінальну міліцію в справах неповнолітніх за місцем проживання особи.

Рішення, викладене слідчим у такому документі як “постанова про закриття справи і направлення її в суд для застосування до неповнолітнього обвинувачуваного примусових заходів виховного характеру”, у частині закриття справи набуває юридичної чинності з моменту давання письмової згоди, на це прокура. Рішення ж про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру уповноважений прийняти тільки суд.

З урахуванням тяжкості вчиненого, суспільної небезпеки, даних про вік, здоров'я особи тощо необхідно обережно підходити до вирішення питання про порушення таких справ, щоб не травмувати дитячу психіку тривалою процедурою попереднього слідства. Розслідування достовірно відомого незначного суспільно небезпечного діяння стосовно особи, що не може бути суб'єктом правопорушення, не посилює гарантії її захисту, а породжує лише формалізм і тяганину, призводить до порушення її прав [15, стор.59].

Особливість провадження попереднього розслідування зазначених справ вимагає законо-давчого уточнення, оскільки КПК України доповнено ст. 7–3, якою передбачено лише порядок їх вирішення. В ній зазначено, що слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно не-безпечне діяння вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можли-ва кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та засто-сування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постано-вою направляється прокурору [ 19, стор.93 ] .

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанова, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма її матеріалами, при цьому вонимають право користуватися послугами захисника.

У законі не визначено процесуального становища підслідного, який не досяг віку притяг-нення до кримінальної відповідальності, не вказано: в якості кого його слід допитувати в кримінальній справі про вчинене ним суспільно небезпечне діяння — підозрюваного чи свідка? Об-винувачення йому не пред'являється і він не може бути обвинуваченим.

Слідчі допитують таких осіб як свідків, хоча у разі необхідності їх затримання за вчинення тяжкого суспільно небезпечного діяння вони можуть бути вміщені з санкції прокурора або за постановою суду в приймальник-розподільник для неповнолітніх.

2.2 Затримання та взяття під варту неповнолітньої особи

Досудове розслідування у справах про злочини неповнолітніх є обов'язковим і здійснюється за загальними правилами з ураху-ванням додаткових вимог. Так, такі запобіжні заходи як затримання та взяття під вартуможуть застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю злочину, у вчиненні якого він обвинувачується [ 6, стат.434 ] .

Взяття під варту здійснюється лише тоді, коли застосування іншого запобіжного заходу не може гарантувати, що неповнолітній не розпочне спроб до вчинення нових злочинів, не буде перешкоджати встановленню істини в справі, не переховується від слідства і суду.

Відповідно до закону арешт можливий тільки за рішенням суду. При вирішенні питання про підтримку клопотання сдідчого про арешт неповнолітнього обвинуваченого і звернення з цього приводу до суду з поданням прокурор зобов'язаний старанно оз-найомитися з усіма матеріалами справи, що містять підстави для взяття під варту, й особисто, в усіх без винятку випадках, допитати неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого.

Про затримання або взяття під варту неповнолітніх обвинува-чуваних в обов'язковому порядку сповіщаються їхні батьки або особи, що їх заміняють, — опікуни чи піклувальники [6, стат.434].

Примусові заходи,