обвинувачен-ня — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин :з моменту затримання.
Як захисник допускаються будь-які фахівці в галузі права, а з моменту закінчення справи і пред'явлення матеріалів досудового слідства для ознайомлення — і близькі родичі, опікуни чи піклу-вальники. Вирішуючи питання про допуск близьких родичів, опікунів чи піклувальників до участі в справі як захисників слід мати на увазі обставини, за яких вони підлягають відведенню від справи, зокрема чи не були вони допитані як свідки, чи не мають вони іншого процесуального статусу (цивільного відповідача, по-терпілого в справах про розкрадання малолітнім майна своїх родичів, обвинуваченого — співучасників чи посібників злочину) та інші обставини.
У справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми старші одинадцяти років, але які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, захисник, допускається до справи з моменту ознайомлення з постановою про закриття справи і матеріалами справи, а в разі поміщення неповнолітнього обви-нуваченого в прігимальїшк-розподільник — не пізніше 24 годин з моменту поміщення.
Розділ ІІІ.
Особливості судового розгляду справ про злочини непов-нолітніх
Як раніше вже зазначалося суб'єктом злочину є особа, яка досягла на момент вчинення злочину певного віку: шістнадцяти (загальний вік) або чотирнадцяти (знижений вік) років. «Вік суб'єкта злочину виконує не лише роль критерію нижчої вікової межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, але є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх, тобто осіб, які не досяглії вісімнадцяти років на час вчинення злочину» [16, стор.12].
Особливості, що стосуються предмета доказування, участі за-хисника, виклику і допиту неповнолітнього обвинувачуваного за-стосування запобіжних заходів, а також закриття кримінальної справи і застосування до неповнолітнього примусових заходів ви-ховного характеру мають загальний характер і цілком ставляться і до судового розгляду. Разом з цим розгляд справ про злочини неповнолітніх у суді першої інстанції має й інші особливості.
По цій категорії справ передбачена можливість обмеження принципу гласності судового розгляду. Відповідно до ст. 20 КПК України закритий судовий розгляд допускається по мотивованій постанові суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнад-цятирічного віку. Закрите судове засідання доцільно тоді, коли необхідно досягти найбільш сприятливих умов для одержання правдивих показань від неповнолітнього обвинувачуваного і для усунення можливого негативного впливу на нього сторонніх осіб. У судове засідання викликаються батьки або інші законні пред-ставники неповнолітнього підсудного.
За необхідності допитати батьків або інших законних представників неповнолітнього підсудного як свідків, суд виносить про це рішення і заслуховує їхні показання. Батьки і законні представники неповнолітнього підсудного допитуються по правилах допиту свідка. Водночас вони не несуть відповідальності за відмову від давання показань стосовно самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів. При оцінці показань законного представника необхідно враховувати ту обставину, що він був ознайомлений з матеріалами кримінальної справи до початку судового розгляду. У виняткових випадках, коли участь законного представника в судовому засіданні може завдати шкоди інтересам непов-нолітнього підсудного, суд вправі своїм мотивованим визначенням обмежити участь законного представника в тій або іншій частині судового засідання, або взагалі усунути його від участі в судовому розгляді, допустивши замість нього іншого законного представ-ника.
Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд повідомляє службу у справах неповнолітніх та міліцію у справах неповнолітніх, або з огляду на обставини справи викликає в судове засідання представників служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх.
Представник служби у справах неповнолітніх у судовому засіданні вправі заявляти клопотання, ставити запитання підсуд-ному, його законним представникам, потерпілому, свідкам, ек-спертові та спеціалістові, висловлювати думку з приводу найбільш доцільної форми перевиховання підсудного. Зазначені права роз'яснюються представникові служби у справах неповнолітніх у підготовчій частиш судового засідання [ 2, стат.4 ] .
Представник міліції у справах неповнолітніх має право бути присутнім у залі судового засідання і з дозволу суду дає пояснення. Названі особи у необхідних випадках можуть бути допитані як свідки [ 2, стат.5 ] .
Про час і місце розгляду справи суд сповіщає установи й організації, в яких вчився або працював неповнолітній. Представники названих організацій мають право бути присутніми в залі судового засідання і з дозволу суду давати пояснення. Унеобхідних випадках вони можуть бути допитані як свідки.
Поряд із загальними положеннями, що належать до судового розгляду, кримінальний закон передбачає певні особливості кримінальної відповідальності, і покарання неповнолітніх. Ці особливості передбачені, зокрема в кримінальному Кодексі, і стосуються :
звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності;
видів покарання, що застосовуються до неповнолітнього;
призначення покарання ;
Встановлюючи ці особливості, законодавець виходив з психологічної характеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психофізична незавершеність процесу формування особи призводить до нездатності повною мірою (на рівні психофізичного розвитку дорослої особи) усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки [ 13, стор.129 ] .
3.1 Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосування до нього примусових заходів виховного характеру
У кримінальному законодавстві (ст.97 КК) передбачено застосування щодо неповнолітніх специфічного виду звільнення від кримінальної відповідальності —із застосуванням примусових заходів виховного характеру [1, стат.105].
Такі заходи не є кримінальним покаранням, істотно відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони пов'язані з певними обмеженнями та позбавленнями для особи, щодо якої застосовані. Примусові заходи виховного характеру є мірою державного примусу, яка застосовується незалежно від бажання