Закон передбачає два види звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності: звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру та звільнення від кримінальної відповідальності у зв”язку із закінченням строків давності. Проте звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності не є метою до якої слід прагнути при розгляді будь-якої кримінальної справи. За загальним правилом, будь-яка особа, яка вчинила злочин, повинна понести кримінальну відповідальність і бути піддана покаранню. Звільнення від кримінальної відповідальності допускається лише тоді, коли завдання, які стоять перед КК, можуть бути досягнуті і без застосування найбільш суворих кримінально-правових заходів.

У кримінальному законодавстві (ст.97 КК) передбачено застосування щодо неповнолітніх специфічного виду звільнення від кримінальної відповідальності —із застосуванням примусових заходів виховного характеру [1, стат.105 ]. Такі заходи не є кримінальним покаранням, істотно відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони пов'язані з певними обмеженнями та позбавленнями для особи, щодо якої застосовані. Примусові заходи виховного характеру є мірою державного примусу, яка застосовується незалежно від бажання винного, їх покладення, крім іншого, зумовлене необхідністю позбавлення неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій та повне прощення вчиненого у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності.

Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх можуть застосовуватися і як один із специфічних видів звільнення від кримінальної відповідальності, і в порядку звільнення таких осіб від кримінального покарання. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається із дотриманням комплексу умов, які стосуються особи винного, вчиненого ним злочину, прогнозу його подальшої поведінки:

1) неповноліття особи.

2) вчинення вперше злочину невеликої тяжкості. Це насамперед означає, що неповнолітній притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання ( Неповнолітнього слід вважати таким, що вчинив такий злочин вперше, якщо він не має судимості за будь який злочин).

3) можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання, яка повинна визначатися з урахуванням особи винного,його поведінки після вчинення злочину. Про наявність такої можливості може, зокрема, свідчити фактичне вчинення злочину вперше, щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, бездоганна поведінка після посягання, втрата зв'язків з попереднім оточенням, яке негативно впливало на неповнолітнього.

Застосування даного виду звільнення від кримінальної відповідальності є правом суду , а не його обов”язком. При цьому суд може застосувати таке звільнення, лише при встановленні певних умов. Позиція ж самого неповнолітнього, його законних представників не має вирішального значення для суду.

До них належать:

1) Застереження, яке полягає в осудженні суспільно-небезпечної поведінки неповнолітнього, а також у вимозіприпинити таку поведінку під загрозою застосування більш суворих заходів відповідальності.

2) Обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, наприклад, може полягати у забороні відвідувати у нічний час парки, кафе ін., а також у вимозі сумлінно відвідувати навчальні заклади тощо.

3) У справах щодо неповнолітніх рекомендується застосовувати такий спеціальний запобіжний захід, як передача неповнолітніх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які перебувають в дитячих закладах, — передача їх під нагляд адміністрації цих закладів.

Відповідно до цього заходу виховного характеру над неповнолітнім встановлюється контроль і посилений виховний вплив з боку тих осіб, що були зобов”язані в силу сімейних, виробничих або інших відносин здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього.Тому цей захід застосовують тільки тоді, коли батьки або колектив мають реальну можливість здійснити такий вплив, створити нормальну обстановку для неповнолітнього [ 8, п.6 ] .

4) Обов”язок відшкодувати заподіяний майновий збиток є уже більш суворим видом примусових заходів виховного характеру, проте тут існує певне обмеження: неповнолітній має досягти п”ятнадцятирічного віку, має майно, кошти або прибуток [ 8, п.7] .

5) Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків є найбільш суворим з заходів виховного характеру. Відповідно до закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установі для неповнолітніх” такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, в які направляються особи віком 11-14 років і фахові училища соціальної реабілітації для осіб віком від 14 до 18 років. Як найсуворіший захід він може застосовуватись лише тоді коли неповнолітній не можебути виправлений іншими заходами. Відповідно до вищезгаданого закону завданнями загальноосвітніх шкіл і фахових училищ соціальної реабілітації є “створення належних умов для життя, навчання та виховання учнів, підвищення іх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей,а також забезпечення соціальної реабілітаціїучнів, їх правового виховання” [1, стат.8] .

Отож, до неповнолітніх можуть бути застосовані як загальні види звільнення від кримінальної відповідальності, так і спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності, неповнолітніх. Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі загальних норм, передбачених КК, а також на підставі акта амністії чи помилування. Застосування більшості норм КК про звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх не відзначається якимись особливостями. Так, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям , у зв'язку з примиренням винного з потерпілим , у зв'язку з передачею особи на поруки , у зв'язку із зміною обстановки до неповнолітніх застосовується на тих самих умовах, що й до повнолітніх.

Таким чином, при виборі примусових заходів виховного характеру суд має враховувати характер і ступінь суспільної