адміністративне розслідування: порушення справи; встановлення фактичних обставин; процесуальне оформлення результатів розслідування; направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;

2) розгляд справи: підготовка до розгляду; аналіз зібраних матеріалів і обставин; прийняття постанови до відома заінтересованих осіб;

3) перегляд постанови: оскарження або опротестування постанови; перевірка законності постанови; винесення рішення; реалізація рішення.

4) виконання постанови: звернення постанови до виконання; безпосереднє виконання. Отже в різних літературних джерелах можна зустріти найрізноманітніші варіанти вирішення питання про стадії тих чи інших адміністративних проваджень. У цьому розумінні найбільш пильну увагу дослідників привертає провадження по справах про адміністративні правопорушення.

III. Адміністративна юстиція.

3.1 Поняття адміністративної юстиції та її значення.

Про неї говорять як про систему спеціальних органів контролю за додержанням законності у сфері державного управління, особливий процесуальний порядок вирішення адміністративно-правових спорів між громадянином або організацією, з одного боку, і органом державного управління – з другого. У деяких виданнях адміністративна юстиція визначається як особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами.

Отже, в останньому вона ототожнюється з адміністративно-судовою юрисдикцією.

Адміністративна юстиція сформувалася в західноєвропейських країнах у другій половині 19 ст.

На початку 20 ст. її зародки з’явилися в Росії. У колишньому СРСР протягом тривалого часу адміністративної юстиції не існувало, оскільки не було встановлено судового захисту прав і свобод громадян. Перші кроки щодо запровадження судового оскарження незаконних дій та рішень органів державного управління зроблено у період так званої перебудови, проголошеної офіційним державним курсом. Так, 30 червня. 1987 р.

було прийнято Закон СРСР “Про порядок оскарження в суді неправомірних.

дій службових осіб, які обмежують права громадян”. У зв’язку з цим ЦПК УРСР зазнав змін. У ньому з’явилася глава 31-А. Після прийняття 2 листопада 1989 р. Закону СРСР “Про порядок оскарження в суд неправомірних дій органів державного управління і службових осіб, що обмежують права громадян” було уточнено її назву “скаргу громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності”.

На мою думку, норми, що визначають зміст глави 31-А ЦПК, не можна вважати цивільно-процесуальними. Це правовий інститут адміністративної юстиції, а отже, складова частина адміністративного процесу взагалі та адміністративно-юрисдикційного зокрема. Такого висновку можна дійти на підставі аналізу зазначеної глави.

Зараз можна виділити такі особливості адміністративної юстиції. По-перше, здійснення судовими органами правосуддя по адміністративних справах. Адміністративна юстиція – це правосуддя, а не виконавча ділянка. По-друге, процес розгляду адміністративних справ побудований на зразок

загального судового: він є гласним, публічним, має елементи змагальності. При цьому специфіка адміністративних справ така, що їх розгляд вимагає особливих організаційних форм і спеціальної суддівської кваліфікації, оскільки вирішення адміністративних справ потребує, крім досконалого знання законодавства, насамперед адміністративного, ще й знання державного управління та інших сфер діяльності.

Таким чином, адміністративна юстиція – це встановлений законом порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та органами державного управління (посадовими особами), - з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створюваними для вирішення правових спорів судами. У цілому адміністративна юстиція являє собою один із засобів обмеження виконавчої влади, а адміністративні суди – засіб реалізації принципу розподілу влади, додатковий захисний механізм суб’єктивних прав і свобод громадян.

Висновок

Створення незалежної, демократичної, соціальної, правової держави пов’язане з розбудовою ефективної, спрямованої на захист прав і свобод людини та громадянина правової системи. А в останній чільне місце посідає адміністративне право як система норм, які регулюють управлінські та пов’язані з управлінням відносини, що виникають в основному в механізмі виконавчої влади, яке також потребує реформування. Для цього вченими-адміністративістами та практикантами – спеціалістами в галузі державного управління було розроблено проект Концепції реформи адміністративного права з метою переосмислення його принципів і науково-методологічних засад з урахуванням наслідків руйнування тоталітарної державної системи і утвердження нових політико-ідеологічних та соціальних орієнтирів, приведення змісту й системи адміністративного законодавства у відповідність з новою роллю цього права у регулюванні відносин між державою та людиною, а також здійснення більш ефективного державного управління в різних сферах суспільного життя.

Відповідно до проекту реформа адміністративного права має розглядатись як складова частина більш широко поняття “адміністративна реформа”, одним з основних завдань якої є радикальна перебудова неефективної системи державного управління. Уявляється, що усе сказане свідчить про необхідність переосмислення предмета адміністративного права взагалі та такої його підгалузі, як адміністративно-процесуальне право.

Розробники проекту Концепції реформи адміністративного права, накресливши нові підходи до визначення його предмета, все ж більше уваги приділили управлінським відносинам, залишивши поза своєю увагою такі складові зазначеного предмета, як організація надання управлінських послуг населенню. Водночас, на мій погляд, реформування адміністративного процесу має бути пов’язане саме з цими відносинами.

Список використаної літератури

1. Конституція України. – К.,1998

2. Кодекс України Про адміністративні правопорушення. – К., 2002

3. Закон України від