релігійних організацій, про статус суддів, прокуратуру, адвокатуру та інших.
Верховенство закону, зміцнення його авторитету досягається шляхом поліпшення якості законів, удосконалення законодавчого процесу.
Крім прав і свобод людини, в законах повинні бути визначені також права нації, національностей, народу. Прикладом виконання цієї вимоги можна назвати Закон України “Про національні меншини в Україні”, який прийнято з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток.
Також на законодавчому рівні знайшов своє відображення загальнодозвільний принцип. У чинних законах значно розширено сфери діяльності громадянина, межі його свободи. Наприклад закон передбачає право власника вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, а підприємці мають право самостійно приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
У плані реалізації такої ознаки, як взаємовідповідальність особи та держави, слід зазначити, що вона діяла раніше лише в напрямі відповідальності громадянина перед державою. Тепер ситуація змінилася. В Україні прийнято низку законів, згідно з якими держава несе відповідальність перед громадянином у разі порушення його прав. Наприклад, Закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” встановлює порядок видачі компенсацій незаконно репресованим, надання їм пільг.
Уже дещо зроблено в Україні і для підвищення політичної культури населення. Так, закони України публікуються в засобах масової інформації, проводиться трансляція пленарних засідань сесії Верховної Ради, систематично виходять в ефір телерадіоканали політичної тематики, збільшено набір студентів у юридичні вузи та на юридичні та політологічні факультети.
Побудова правової держави неможлива і без чіткого розмежування повноважень між різними гілками державної влади. В Україні законодавча влада належить парламенту – Верховній Раді України. Виконавчу здійснюють Президент, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Республіки Крим, органи державної виконавчої влади (центральні, місцеві та Республіки Крим), судову владу доручено здійснювати судовим органам – Конституційному Суду України, загальним, військовим, арбітражним судам. Верховна Рада приймає закони та здійснює контроль за їх виконанням; виконавчі органи займаються організацією проведення їх у життя; суди здійснюють правосуддя (шляхом вирішення кримінальних, цивільних, господарських та інших справ).
Важливим у плані побудови правової держави є також створення ефективного механізму охорони прав особи. На сьогодні в Україні діють Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний та Господарський процесуальний кодекси, які передбачають процедуру звернення до суду за захистом порушених прав. Нові положення , які значно розширюють засоби захисту прав громадян, містять закони “Про адвокатуру”, “Про нотаріат”.
На підняття авторитету судових органів, забезпечення незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону спрямований Закон України “Про статус суддів”. Він встановлює порядок обирання суддів, процедуру здійснення правосуддя та недопустимість втручання в цю діяльність, а також інші важливі положення. Високими є вимоги щодо осіб, котрі обираються на посаду судді.
На сьогодні значно розширено коло питань, з яких можна звернутися до суду. Доступність суду для кожного громадянина – це своєрідний показник того, як близько суспільство підійшло до правової держави.
Правова держава може функціонувати лише в режимі законності, тобто такого стану відповідності суспільних відносин Конституції та іншим законам держави, який утворюється в результаті виконання законів усіма суб’єктами права (учасниками суспільного життя). Забезпечити відповідність законів та інших нормативних актів Конституції України покликаний Конституційний Суд України. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Республіки Крим, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевої виконавчої влади, самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами здійснюється органами прокуратури.
Аналіз ознак правової держави та напрямів її формування засвідчує, що, хоч у чинній Конституції Україна проголошена правовою державою, насправді це положення є дещо декларативним. Тому, незважаючи на певні здобутки в справі побудови правової держави, нам необхідно ще докласти чимало зусиль для вирішення цієї проблеми.
Висновок
Резюмуючи усе вищесказане, потрібно відзначити що права людини - це цілісний орієнтир, що дозволяє застосовувати «людський вимір» до держави, права, етики, моралі. Права і свободи людини є деяким нормативним виміром її соціально культурної діяльності. Більш того, вони виступають як одна з найбільших культурних цінностей.
При вивченні теорії прав людини неминуче її перетинання з багатьма дисциплінами: історією і теорією держави і права, усіма галузевими і процесуальними юридичними науками.
Таким чином, спираючись на міжнародне гуманітарне право, можна відзначити, що:
Права людини - вища цінність, їх повага і дотримання - обов'язок держави.
Забезпечення прав і свобод несумісне з дискримінацією по будь-якому принципу.
Здійснення прав і свободи людини не повинно порушувати права і свободи інших осіб.
Основні права і свободи повинні бути єдині на всій території держави.
Особисті, економічні, політичні, соціальні, культурні права рівноцінні, у єдиній системі цих прав немає ієрархії.
Колективні права невід'ємні від прав індивіда, вони не повинні суперечити індивідуальним правам, обмежувати правовий статус особистості
Права людини можуть бути обмежені законом тільки в тому випадку, якщо є пряма погроза державної і суспільної небезпеки, здоров'ю і моральності населення, права і закони інших осіб.
Нині ми стоїмо біля витоків процесу створення правової держави , для якої головним є захист особи, свободи і прав людини, у тому числі національних меншин, додержання законів і державності. Характер цієї держави мають визначати такі принципи:
верховенство закону в усіх сферах соціального життя;
обов’язковість закону для всіх державних органів, громадських організацій, офіційних осіб і громадян;
захист і гарантії свободи особи, її прав, інтересів, честі й гідності;
взаємна відповідальність особи і держави;
контроль і ефективний нагляд держави за додержанням законів та інших нормативних актів.
Здійснення усіх накреслених заходів, спрямованих на побудову правової держави , стане для