Сфера дії релігійних норм значно вужча сфери дії норм права. Так, розпорядження "Тори" розповсюджуються виключно на осіб, що сповідують іудаїзм, Корану – відповідно на тих, що сповідують іслам і т. д. Існують різноманітні механізми дії релігії і права. Зокрема, релігії обгрунтовують в своїх священних книгах абсолютну непохитність кодексу поведінки, що вказується їм з посиланням на вищий авторитет.

Вплив права на релігію певною мірою досить специфічний. Конституція України і закон “Про свободу совісті і релігійні організації” гарантують, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Теорія держави і права / під ред. В.В. Копєйчикова.– К., 1995

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Водночас ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. В Україні діють норми різних релігійних вірувань і напрямів. Серед українських громадян є православні, католики, старообрядці, баптисти, мусульмани, буддисти, іудеї. Законодавство про свободу совісті, релігії, про відносини держави і церкви, про релігійні організації відображає принципи "Загальної декларації прав людини", до якої приєдналася Україна.

В тойже час право не повинно бути байдужим до "химерних" форм користування свободою совісті і, зокрема, до окультних релігій і тоталітарних сект, що принижують особистість шляхом “зомбування”, що перетворює її в сліпого виконавця волі "гуру ", " майстра " і темних сил, які стоять за ним . Право в цій ситуації повинне бути правом і протидіяти розвитку і поширенню такого роду релігійних вірувань.

2.2.Співвідношення права і звичаїв.

Соціальні дії, поведінка людей в суспільстві регулюються також звичаями.

Звичай - це правило поведінки, що історично склалось і увійшло у звичку, внаслідок багаторазового застосування, сталого підходу до оцінки певного виду відносин, дій людини чи колективу людей.

Звичай являє собою звичну для членів суспільства форму соціальної регуляції. Звичай, який має етичний характер називають вдачею. У правах ми знаходимо вираження психології певної соціальної групи. Пережитки минулого в області моралі частіше за все утримуються в правах. Суспільство, використовуючи культурні і організаційні заходи, веде боротьбу з неприйнятною в цивілізованому суспільстві вдачею людей.

До більшості традицій, обрядів, ритуалів право індиферентне. У той же час воно спирається на звичні форми поведінки, а в ряді випадків закріпляє їх в своїх нормах. Зокрема, маючу високу суспільну значущість ритуал складання присяги глави держави, суддів конституційного суду, депутататів Верховної Ради України, регламентується нормами конституції і Закону Украни “Про Конституційний суд України”.

Загальна схема впливу права на звичаї така: прогресивні звичаї стимулюються правом, а ті з них, які суперечать закону, кваліфікуються як правопорушення.

Випробовуючи на собі вплив права, звичаї в той же час впливають на право. При певних умовах звичаї визнаються як джерела права. Зокрема, цивільне право визнає ділові звичаї - правила поведінки, що склалися і широко що застосовуються в будь-якій області підприємницької діяльності. Треба підкреслити, що питома вага ділових звичаїв, що є за своїм змістом джерелами українського права, зростає. Матузов Н.И. Право в системі соціальних норм.// Загальна теорія права ( курс лекцій). Н-н. 1993.

Норми права і звичаї мають ряд загальних ознак, властивих всім соціальним нормам: є загальними, обов'язковими правилами поведінки людей, вказуючи якими можуть або повинні бути людські вчинки. Разом з тим звичаї і норми права відрізняються один від одного за походженням, за формою вираження, за способом забезпечення реалізації. Якщо звичаї з'явилися з виникненням людського суспільства, то норми права існують в державно-організаційному суспільстві; якщо звичаї не закріпляються в соціальних актах, а містяться в свідомості людей, то норми права існують в певних формах; якщо звичаї забезпечуються силою громадської думки, то норми права можуть реалізовуватися шляхом державного примусу.

У зарубіжній, зокрема в англійській, літературі під звичаями розуміють стереотипи або тенденції певної поведінки людей, які мають підсвідомий, автоматичний характер. Звичаї складаються і реалізуються частіше за все імпульсивно, на рівні емоційного, психічного, ніж раціонального, глибоко усвідомленого, критичного сприйняття. Якщо розглядати даний погляд як правильний, то можна сказати, що це ще одна межа що виділяє звичай в його співвідношенні з правом.

Дотримання норм, що містяться в звичаях, на ранніх стадіях розвитку суспільства забезпечувалося такими заходами суспільного впливу на порушників, як вигнання з роду або племені, позбавлення вогню і води, і ін. В міру розвитку суспільства і становлення держави засоби суспільного впливу якісно змінювалися, частково трансформуючись в заходи державного впливу. Санкціонування звичаю державою здійснювалося в процесі судової, або адміністративної діяльності, коли звичай служив основою вирішення суперечки, або шляхом включення звичаю в законодавчі акти, що являло