На сучасному етапі розвитку суспільства ті звичаї, які служать однією з форм вираження норм моралі, правил організаційного характеру або норм культурної поведінки забезпечуються, у разі необхідності, заходами суспільного впливу. Що ж до правових звичаїв, то вони як і всі інші правові акти, забезпечуються державним примусом.

Важливість звичаїв і їх роль в житті суспільства виражаються передусім в тому, що звичаї разом з іншими не правовими актами - регулювальниками суспільних відносин діють як самостійні, причому вони є вельми ефективними засобами впливу на поведінку людей і на відносини, що виникають між ними .

Таким чином, незалежно від форми і змісту, а також особливостей реалізації звичаїв, незалежно від того, як вони здійснюються самі по собі, у взаємозв'язку чи у взаємодії з правом, кожний звичай виконує в суспільстві значну регулятивну і виховну роль. При цьому на кожному етапі його розвитку він виступає як нерозривна складова частина єдиної системи звичаїв і всіх соціальних норм .

2.3. Співвідношення права і моралі.

Право - це система загальнообов'язкових, формально визначе-них правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охоро-няються державою з метою упорядкування суспільних відносин.

Мораль - сукупність правил і норм поведінки людей по відно-шенню один до одного та до суспільства, правил, які відображають прийняті в суспільстві погляди на добро і зло, честь і совість, обов'язок і справедливість та підтримуються завдяки громадській думці й громадському осуду в разі їх порушення.

Вже з наведених визначень видно, що між правом і мораллю як різновидами соціальних норм (правил поведінки, що регулюють відносини в різних сферах життя людей) є спільні й відмінні риси.

Їх єдність заснована на тому, що ці обидва засоби соціального регулювання: *

є соціальними нормами;*

існують у реальній поведінці людини;*

мають основним змістом права та обов'язки;*

виробляють повагу до прав і свобод особи;*

протидіють свавіллю та беззаконню;*

певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

Наявність цих рис не означає повної тотожності норм права та моралі, кожна з яких виконує своєрідні функції у процесі впорядку-ться нормативно.

Право:

1. Існує лише в соціальне неоднорідному суспільстві, в рамках якого виникає держава.

2. Регулює лише найважливіші суспільні відносини.

3. Має, як правило, письмовий характер і існує у формі офіційного документа.

4. Поширюється на громадян держави та осіб, які перебувають на її території.

5. Має обов'язковий характер, тобто мусить виконуватися суб'єктами незалежно від їх ставлення до норми.

6. Приймається у рамках спеціальної процедури, що закріплює ться нормативно.

7. Здійснюється (реалізується) за допомогою спеціальних органів держави.

8.Порушення норм має наслідком застосування одного з видів юридичної відповідальності.

Мораль:

1. Існує як у державному, так і в додержавному суспільстві.

2. Регулює і такі відносини, які здебільшого не регулюються пра-вом (наприклад, дружба, кохання).

3. Існує в основному в усній формі, а в разі письмового закріп-лення не має документальної форми.

4. Поширюється на все населення або соціальну групу, яка до-тримується саме цих моральних норм.

5. Виконується- лише у випадку авторитетності норми для суб'єктів.

6. Закріплюється у суспільстві у довільному порядку без певної визначеної процедури.

7. Гарантується суспільством у цілому, а не окремими його струк-турами.

8. Порушення норм має наслідком застосування засобів громад-ського впливу, які не мають примусового характеру.

Суттєві відмінності між правом і мораллю дають можливість су-спільству й державі гнучко використовувати найбільш придатні для конкретної ситуації засоби у процесі регулювання суспільних відно-син. Так, наприклад, обов'язок поступатися місцем старшим у гро-мадському транспорті має моральний характер, а обов'язок сплачу-вати гроші за проїзд - правовий. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность.— М., 1986.

Отже, мораль і право характеризуються як спільним призначен-ням у процесі регулювання суспільних відносин, так і різним впли-вом і значенням у забезпеченні системності суспільства.

Мораль і право є двома своєрідними, самостійними інститутами соціального регулювання, що взаємодіють як суверенні явища, кож не з яких виконує свої особливі функції і має особливу цінність.

Та попри всю самостійність моралі і права вони перебувають у глибокій єдності Зокрема, право мусить бути морально обгрунтова-ним, мати свого роду легітимацію (виправдання) з позиції панівної, загальновизнаної моралі. Це визначається тим, що право існує в суспільстві й засновується на тих принципах і положеннях, що були свого часу досягнуті цим суспільством і отримали своє продовження у праві. Ось чому ми визначаємо мораль як основу та опору права.

Саме на моралі засновані такі правові категорії, як правовий припис, відповідальність, правова культура, правосвідомість, закон-ність.

Справедливість (визначальна моральна категорія) є метою дії права, вона є орієнтиром у процесі розроблення та прийняття пра-вових норм. Найвищого рівня моральності право має досягти в процесі реального впорядкування суспільних відносин. Процес реа-лізації права пов'язується здебільшого зі свідомою правомірною поведінкою. Добровільним може бути виконання чи використання лише тих норм, які найповніше відповідають умовам суспільного розвитку та інтересам окремих осіб. А це можливо лише за умови заснованості права на найсправедливіших моральних принципах.

Високоморальною має бути також юридична відповідальність, основною метою якої є не покарання людини, а виявлення ставлен-ня суспільства до вчиненого порушення та поновлення порушених інтересів суспільства чи держави. Загальна теорія права. / під ред. В.К. Бабаєва. Н-н, 1993.

В умовах формування правової держави в регулюванні суспільних відносин зростає значення моральних вимог, в яких, як правило, знаходять своє відображення загальнолюдські цінності. Саме тому зростання моральної обгрунтованості правових розпоряджень - необхідна умова подальшої активізації ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцнення дисципліни, правової основи державного та суспільного життя.

Правова вимога зміцнення законності та правопорядку