До найважливіших загальних документів, присвячених правам людини, належать: Загальна декларація прав людини (1948р.); Міжнародний пакт про економічні , соціальні та культурні права (1966р.); Міжнародний пакт прол громадянські та політичні права (1966р.); Європейська конвенція про захист прав людини та фундаментальних свобод (1950р.); Європейська соціальна хартія (1961р.); Заключний акт Наради з питань безпеки й співробітництва в Європі (1975р.); Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав- учасниць Наради з питань безпеки й співробітництва в Європі (1989р.); та інші документи.

Щоб скласти уявлення про те, наскільки широкою за обсягом є міжнародна діяльність, пов’язана із захистом прав людини, достатнбо зазначити, що на початку 90-х років у цій сфері діяло більше ніж 60 різних міжнародних форумів, починаючи з Генеральної Асамблеї ООН і закінчуючи Засіданням експертів з прав людини й Робочою групою з примусових та недобровільних робіт.

Положення Конституції України цілком відповідають переліченим міжнародним документам. Україна як суб’єкт міжнародного права, один із засновників ООН веде активну роботу спрямовану на використання не тільки національних, а й міжнародних інститутів захисту людини.

Щодо конституційних гарантій прав людини, то вони закріплені в ст.ст. 55, 56, 57, 59, 64, Конституції України. Основним засобом захисту прав людини в правовій державі є суд.

Право на судовий захист (ст.55), спеціально встановлене в Конституції України, свідчить, що проголошені в Основному Законі права й свободи- це не просто декларація про наміри, не пусте гасло, а принципові положення, які держава зобов’язується практично здійснювати. Судовий захист є дійовою гарантією здійснення прав і свобод, яка існує в усіх демократичних державах. Слід зазначити , що підставою для судового оскарження можуть бути як протизаконні дії, так і бездіяльність державних і самоврядних органів, а також їх посадових і службових осіб.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди має на увазі випадки, коли шкода завдана людині органами державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень. Ця шкода може бути заподіяна незаконними рішеннями, незаконними діями або бездіяльністю. Порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди регулюєтьс яцивільним та адміністративним законодавством. У випадку спору стосовно відшкодування негативних наслідків справу вирішує за позовом потерпілого суд.

Право громадянина на знання своїх прав і обов’язків є важливою демократичною гарантією захисту прав і свобод людини в Україні. Йдеться про те, що держава зобов’язана поінформувати за допомогою існуючих засобів інформації всіх, кого стосуються ті чи інші правові приписи, про зміст останніх. Коли це буде зроблено, ніхто вже не може виправдовуватися незнанням закону чи будь- якого іншого правового акта.

Право на правову допомогу (ст. 59) зведено на рівень конституційного врегулювання, оскільки в правовій державі самеправовий захист, який має бути однаководоступним для кожного, є найбільш ефективним і справедливим засобом захисту прав і свобод людини.

Принцип необмеженості прав і свобод людини й громадянина (ст.64) передбачає,що ніхто не має права на свій розсуд змінювати, а тим більш обмежувати права і свободи людини і громадянина, довільно, без відповідної вказівки про те в законі, встановлювати нові обов’язки.

Захист прав органічно пов’язаний з конституційними гарантіями правосуддя в Україні. Саме правосуддя є найбільш демократичгним і справедливим шляхом вирішення тих чи інших справ, особливо тих, суттю котрих є спір про правду, про право. Однак діяльність суду сприятиме додержанню законності й забезпечуватиме охорону прав і свобод громадян лише в тому випадку, коли сам суд діятиме на основі принципів гуманізму, демократизму, демократизму, й законності. Ці принципи встановлює Конституція України.

Слід згадати , що закон зворотної сили не має. Це стосується не тільки законів у буквальному розумінні, а й інших видів нормативно правових актів. Також , ще одним конституційним принципом правосуддя є положення, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення .

Важливі загальні принципи статусу людини в процесі правосуддя встановлені в ст.63 КУ. В ній ідеться про право особи на відмову давати показання щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів, про право на захист у прцесі слідства й судового розгляду справи, а також про статус засудженого, якому надаються всі права людини і громадянина, за вийняткомобмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Кожне з цих прав закріплює принципи демократизму в здійсненні правосуддя, зміцнює гарантії реалізації конституційних прав громадян.

Висновок

Юридичні гарантії — це норми права, які передбачають у своїй сукупності правовий механізм, покликаний сприяти реалізації законів. Якісна характеристика юридичних гарантій передбачає оцінку всієї діючої системи права в цілому з точки зору повноти охоплення правовим інструментарієм усіх найбільш важливих взаємовідносин державних органів та громадян, а також громадян між собою.[13;]

Конституція України є гарантом прав громадянина, оскільки вона гарантує кожній людині широке коло політичних, соціальних та економічних прав і свобод. “Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний розвиток особистості.” Отже, до юридичних гарантій прав та свобод людини і громадянина відносяться насамперед норми-принципи Конституції та інших законів, які містять гарантії або є гарантіями. Серед них важливу роль відіграють і процесуальні норми.

До юридичних гарантій можна віднести юридичні обов'язки та юридичну відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ, цінностей, які йому належать (позбавлення волі або обмеження у правах, позбавлення прав на майно шляхом його