Відповідно до статей 150-152 Конституції України Конституційний Суд України уповноважений вирішувати такі основні питання: 1) про конституційність (відповідність Конституції України) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) питання відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість (або ратифікацію); 3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст. 111 та ст. 151 Конституції України; 4) офіційне тлумачення Конституції України і законів України.

Отже, Конституція України дає чіткий перелік повноважень Конституційного Суду України, а також перелік суб’єктів, які мають право звертатися до нього з конституційним поданням і з конституційним зверненням. Усі рішення, що їх ухвалює Конституційний Суд України з питань, передбачених у ст. 150 Конституції України, є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. У ст. 152 Конституції вказується також: «Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність» [1,cт.152].

2.2. Цивільний процесуальний кодекс України.

Докладна регламентація процесу здійснення правосуддя з цивільних справ наводиться в Цивільному процесуальному кодексі України.

Цивільний процесуальний кодекс є другим за значенням після Конституції законодавчим актом серед джерел цивільного процесуального права. В ньому, зокрема, детально регламентуються принципи цивільного процесу, визначаються правила підвідомчості і підсудності, склад учасників по цивільних справах, докази, порядок судового розгляду, винесення ухвали і оскарження судових актів.

Верховною Радою України 18 березня 2004 року прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс України. Цей Кодекс набрав одночасно з набранням чинності Кодексом адміністративного судочинства України.

Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року має на меті забезпечити повноцінне функціонування судової системи шляхом врегулювання порядку провадження у цивільних справах в судах у відповідності з Конституцією України та законами України, дозволить судам реалізувати покладені на них обов'язки, забезпечити правильний та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав та свобод фізичних і юридичних осіб, а також охорону державних та громадських інтересів[8,c.104].

Слід зазначити, що протягом останніх років до чинного Цивільного процесуального кодексу України було внесено значну кількість змін, якими вирішувалися окремі проблеми цивільного судочинства. Такі фрагментарні зміни положень цього Кодексу призвели до неузгодженості, розбалансованості його норм, що ускладнює його правозастосування.

Новий Цивільний процесуальний кодекс України регламентує порядок провадження в цивільних справах у судах України.

Цей Кодекс містить ряд принципово нових положень, спрямованих на забезпечення здійснення швидкого і справедливого судочинства, дотримання прав учасників цивільного процесу. В той же час вдалося зберегти наступництво основних інститутів цивільного процесу, що, в свою чергу, сприятиме доступності нового Кодексу для учасників цивільного судочинства.

Серед новацій Цивільного процесуального кодексу України 2004 року слід зазначити наступні.

Кодексом запроваджується спрощений порядок розгляду цивільних справ – наказне провадження. Судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошової суми або витребування рухомого майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги, що дозволить реалізувати принцип процесуальної економії, оскільки передбачена спрощена процедура розгляду заяв про видачу судового наказу.

Також регламентуються питання порядку позовного провадження та окремого провадження. Зокрема, у відповідності з зазначеними законами викладені положення щодо усиновлення, визнання фізичної особи обмежено дієздатною чи недієздатною, надання неповнолітньому повної дієздатності, примусової госпіталізації фізичної особи до психіатричного закладу, обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу тощо [3].

З моменту проведення "малої судової реформи", якою запроваджено порядок апеляційного та касаційного оскарження рішень судів, виявлено ряд недоліків в його практичному застосуванні. В новому Цивільному процесуальному кодексі України процедури такого оскарження вдосконалено, зокрема передбачено подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а апеляційної скарги – через суд першої інстанції, але для контролю в копії подається стороною до апеляційного суду, при цьому місцевий суд позбавлений права оцінювати скаргу на відповідність закону.

Також введено невідомий чинному Цивільному процесуальному кодексу України інститут оскарження судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами.

З метою належного забезпечення прав фізичних та юридичних осіб у Кодексі удосконалено питання відновлення втраченого судового провадження, що викладені в окремому розділі, зокрема, регламентовано порядок відновлення втраченого судового провадження, визначаються особи, які мають право звертатись до суду із заявою про відновлення провадження, зміст і підсудність цієї заяви, розгляд справи, рішення суду у справі про відновлення втраченого провадження.

З урахуванням положень міжнародних договорів України викладені питання стосовно провадження у справах за участю іноземних осіб, а також питання пред'явлення позову до іноземної держави, виконання судових доручень іноземних судів і звернення судів України до іноземних судів, визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, застосування правил міжнародних договорів.

Прийняття нового Цивільного процесуального кодексу України дозволило здійснити реформу цивільного судочинства в Україні, що сприятиме підвищенню ефективності цивільного процесу, забезпеченню реалізації та захисту конституційних прав та інтересів сторін у цивільному процесі[3,c.2].

2.3 Інші джерела цивільно-процесуального права.

Однорівневими з Цивільним процесуальним кодексом України серед джерел права є закони, розпорядження і роз'яснення, що приймаються з метою