Процесуальні норми, які регулюють специфічні відносини (характерні не для всього цивільного процесу в цілому, а для окремих категорій цивільних справ) містяться в актах матеріального (регулятивного) права, частіше всього в галузевих кодексах: в Цивільному кодексі України, в Сімейному кодексі України, в Кодексі Законів про працю України, в Кодексі про адміністративні правопорушення та ін.

В Цивільному кодексі України визначаються форми захисту цивільних прав, підстави визнання судом громадянина недієздатним, підстави і порядок визнання судом права на безхазяйне майно.

В Кодексі Законів про працю України встановлений порядок вирішення індивідуальних трудових суперечок[8,c.105].

В Сімейному кодексі України, міститься велика кількість норм, що регулюють відносини у сфері цивільного процесу. Наприклад, чоловік не має права без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом року після народження дитини. Порядок розірвання шлюбу в суді регламентується ст.ст. 109-112 Сімейного кодексу України.

Джерелом цивільного процесуального права є і міжнародні договори за участю України. Згідно ст. 9 Конституції України: «діючі міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України, є частиною законодавства України». Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж передбачені Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Норми права, що містяться в неопублікованих законах і правових актах, не застосовуються (п. 6 ст. 94 Конституції України).

Якщо закони, підзаконні акти суперечать Конституції України, то вони не застосовуються. В п. 2 ст. 8 Конституції України міститься найважливіше конституційне положення: «конституція України має вищу юридичну силу», а в п. 3 ст.8 - «Норми Конституції України є нормами прямої дії» [1,cт.8].

Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України по цивільних справах допомагають з'ясувати значення норм права і забезпечують одностайне їх розуміння і застосування.

Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України по цивільних справах мають виключно важливе значення для судової практики. Суди при вирішенні конкретних цивільних справ в рішеннях разом з нормами права посилаються додатково до них і на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.

РОЗДІЛ 3: Дія норм цивільного процесуального права в часі, просторі і по колу осіб.

Дія цивільного процесуального закону в часі. За загальним правилом знову виданий закон не має зворотної сили, якщо про це спеціально не вказано в самому законі. В сфері цивільно-правових відносин це означає, що повинен застосовуватися закон, який діяв у момент виникнення матеріально-правового відношення, що розглядається судом, хоча б до моменту розгляду справи судом цей закон був вже відмінено або змінено.

В сфері цивільних процесуальних відносин питання вирішується інакше. Суд повинен застосовувати той процесуальний закон, який діє у момент здійснення процесуальної дії, незалежно від того, який закон діяв у момент виникнення процесу. Так, справа, розглянута в суді першої інстанції по колишньому процесуальному закону, повинна бути вирішена в касаційній або в наглядовій інстанції за правилами нового процесуального закону, якщо він вступив в дію [8,c.107].

Провадження по цивільних справах ведеться по цивільних процесуальних законах, що діють під час розгляду справи, вчинення окремих процесуальних дій або виконання рішення суду.

Це важливе правило про розповсюдження нової процесуальної норми на вирішення спорів, що виникли в момент дії старої процесуальної норми, ґрунтується на тому, що нова процесуальна норма покликана забезпечити кращий порядок розгляду спору, ніж стара норма.

Дія процесуального закону в просторі. Порядок судочинства по цивільних справах в судах на всій території України визначається Конституцією України, законом «Про судовий устрій», Цивільним процесуальним кодексом України та іншими чинними законами. Всі суди застосовують єдине процесуальне законодавство.

Дія закону у просторі може бути терито-ріальною і екстериторіальною. Територіальна дія закону окреслена те-риторією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і ви-значається державним суверенітетом.

Закони України поширюються на терито-рію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Респуб-ліки Крим — на власну територію в межах повноважень, визна-чених Конституцією України і Конституцією Автономної Рес-публіки Крим.

Під територією держави розуміється її:*

суходольний простір — земна територія;*

водний простір — внутрішні води усередині державних меж і територіальні води в межах 12 морських миль;*

повітряний простір над державними межами — на висоті до 35 кілометрів;*

надра;*

військові і торговельні судна у відкритому морі;*

повітряні кораблі, що знаходяться в польоті за межами України;*

космічні об'єкти під прапором і гербом держави;*

трубопроводи;*

підводні кабелі і нафтові морські вишки;*

території дипломатичних представництв і консульств за кордоном.

Екстериторіальна дія закону регулюєть-ся міжнародними договорами і передбачає поширення законо-давства даної держави за межами її території.

Вона відома як право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташова-ні або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національ-ній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її те-риторії, але розглядаються як частина території держави прапо-ра або пізнавальних знаків [5,c.56].

Право екстериторіальності завжди використовувалося для обгрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів — особ-ливих прав і привілеїв, якими наділяються дипломати і члени їх сімей. Є чимало випадків, коли політичні і державні діячі, які переслідувалися за законом своєї країни, ховалися в посольст-вах і місіях інших держав, користуючись їх правом екстериторі-альності (зокрема, правом недоторканності приміщення). Нині екстериторіальність такої функції не виконує, оскільки це може призвести до розширеного тлумачення дипломатичних приві-леїв та імунітетів.

На порядок дії законів за колом осіб по-ширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його