Відносини субординації надають безпосередню дію на формування законодавства, зумовлюючи її ієрархічну (по вертикалі) будову, а отже, і внутрішню “цементованість”. В науковій літературі наголошується, що ієрархічна (вертикальна) структура нормативних актів органів держави обумовлена, в першу чергу, закріпленою в Основному законі держави структурою цих органів. Як відомо, в Конституції України є вказівки на правотворчі органи, на види нормативних актів, що видаються цими органами, на залежність між цими актами.

Відносини субординації виражають ступінь підлеглості одного нормативного правового акту іншому. При цому вони можуть мати характер внутрішньої або зовнішньої субординації. Звідси випливає висновок про багаторівневий характер ієрархічної структури законодавства. Відносини субординації здійснюють безпосередній вплив і на формування вертикальної структури джерел цивільного процесуального права, визначаючи її ієрархічну побудову.

Цивільні процесуальні закони як частина структури законодавчих актів України володіють складною будовою. По значенню і по юридичній силі вони можуть бути зображені схематично як піраміда. Найістотніше значення має виділення із загальної маси законів Конституції України.

Конституція була прийнята 28 червня 1996 року. Встановлений особливий порядок внесення до неї змін. Конституція має вищу юридичну силу, пряму дію і поширюється на всю територію України. Закони та інші правові акти, що приймаються в Україні, не повинні суперечити її Конституції. В Конституції закріплені основоположні принципи правосуддя, які знайшли свій розвиток в цивільному процесуальному законодавстві. Конституцію можна розглядати як активний центр по відношенню до всієї ієрархічної структури цивільного процесуального законодавства.

Наступним за юридичною силою джерелом цивільно-процесуального права є закони. Відзначимо серед них особливу роль цивільного процесуального кодексу. В літературі завжди наголошувалося провідному значенні кодексів. Висловлювалась думка про необхідність виділення в підсистемі звичайних законів двох підсистем: законів та кодексів. Це обгрунтовувалося тим, що кодекси - це найважливіші правові акти, що закріплюють принципи галузі права, з яких повинне виходити все подальше галузеве законодавство.

Особливе місце в ієрархічній системі займають укази Президента України. При співвідношенні указів Президента із законами слід відмітити, що указ - це підзаконний нормативний акт, що видається на основі закону, для його виконання та не повинен йому суперечити. Однак, укази, як правило, видаються при відсутності закону, що повинен регулювати відповідні відносини. Якщо ж згодом суть указу буде викладена у формі закону, то указ підлягає скасуванню.

Наступний ступінь в ієрархічній системі цивільного процесуального законодавства займають Постанови та розпорядження уряду України. Постанови і розпорядження Уряду України видаються на підставі і для виконання Конституції України, законів та указів Президента. Не всі акти уряду мають нормативний характер. Джерелами цивільного процесуального права є акти Уряду, в яких встановлюються певні правила поведінки для суду, для учасників процесу по цивільних справах.

Після аналізу вертикальних ієрархічних зв'язків між нормативними правовими актами, що регулюють цивільний процес, можна запропонувати наступну структуру: Конституція України, звичайне законодавство. Остання група - більш численна – на чолі з Цивільним процесуальним кодексом, який виступає як активний системоутворюючий і управлінський центр, оскільки все інше цивільне процесуальне законодавство повинне відповідати положенням ЦПК. Потім слідують підзаконні нормативні акти. При розгляді ієрархічних джерел системи цивільного процесуального права необхідно визначити в даній системі місце міжнародних договорів і цивільного процесуального законодавства колишнього Союзу РСР.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Розпад Союзу РСР, виникнення на його території незалежних держав, посилення міграції населення, вільний рух громадян різних країн як ближнього, так і дальнього зарубіжжя, зростання кількості змішаних шлюбів, посилення економічних міжнародних зв'язків роблять актуальним регулювання цивільного судочинства з участю іноземців. На підставі ст. 26 Конституції України іноземні громадяни і особи без громадянства користуються в Україні правами і несуть обов'язки нарівні з громадянами України, окрім випадків, встановлених законом або міжнародним договором України.

Відповідно, іноземні громадяни мають право звертатися до судів України і користуватися цивільними процесуальними правами нарівні з українськими громадянами. Це правило розповсюджується на іноземні організації і на осіб без громадянства. Таким чином, іноземцям наданий національний режим в сфері цивільного судочинства, тобто при зверненні в суд на них розповсюджується цивільний процесуальний закон. Це правило закріплюється також в двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорах України. Міжнародні договори, що містять положення про цивільне судочинство, є самостійною формою (джерелом) виразу норм цивільного процесуального права. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. Ця норма-принцип також закріплена в ст. 2 ЦПК, в частині другій в якій встановлено, що якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародні договори володіють верховенством (пріоритетом) відносно не всієї системи законодавства. Однак, Конституція України має вищу юридичну силу. Міжнародний договір не може бути вище за Основний закон держави. Займати рівне юридичне становище з Конституцією міжнародний договір також не може.

Таким чином, в ієрархічній структурі джерел цивільного процесуального права по своїй юридичній силі міжнародні