Слід зазначити, що в науці цивільного процесуального права як сьогодення, так і минулого часу, а також у цивільному проце-суальному законодавстві взагалі відсутній такий термін, як «форми судового рішення» ЦПК України 1963 р. не містив загальної назви рішення суду та його ухвали, однак у підручниках українських та російських процесуалістів вони поєднуються під за-гальною назвою «постанови суду першої інстанції». На цій позиції стоять процесуалісти і при аналізі відповідних положень нового ЦПК України, вважаючи сумнівною доцільність запозичення в цивільний процес родового поняття «судові рішення» з кримінального судочинства. До речі, це питання ставилося ще у 1959 р. радянським процесуалістом М. Авдюковим у монографії «Судове рішення». Він вважав, що термін «рішення» вживається іноді як узагальнюючий відносно всіх процесуальних актів, що виносяться судовими органами, тобто в значенні суджень суду з усіх питань, віднесених до його компетенції незалежно від форми його вираження [2,c.7]. В літературі цивільного процесу як узагальнюючий відносно всіх судових актів вживають термін «постанова», з чим повністю слід погодитись і сьогодні.

Не на користь визначення судового нака-зу у ст. 95 ЦПК України є і порівняння з по-няттям судового наказу в ЦПК РФ. Так, згідно із ст. 1251 ЦПК РФ судовий наказ - це постанова судді, винесена за заявою кредитора про стягнення грошових сум або про витре-бування рухомого майна від боржника.

Крім того, в новому ЦПК України у ст. 208, що має назву «Види судових рішень», зазначено, що судові рішення викладаються у двох формах: ухвали та рішення. З наведе-ного незрозуміло, чим відрізняється поняття «форми судового рішення» від поняття «ви-ди судового рішення», тобто тут відчуваєть-ся брак юридичної техніки.

Аналіз монографій радянських років, присвячених судовому рішенню (а саме тоді ця тема була детально досліджена процесу-алістами), свідчить, що жоден із уче-них-процесуалістів не називає ухвали суду «судовими рішеннями» і не ототожнює ці два зовсім різні процесуальні документи, вбачаючи відмінність між ними в тому, що судове рішення виноситься в результаті розгляду цивільної справи по суті шляхом вирішення спору між сторонами, а ухвала су-ду містить відповідь на всі інші питання, що виникають в ході процесу. Різний підхід до названих процесуальних документів вба-чається навіть у Конституції України та у чинному ЦПК України, де судовому рішен-ню надається більш важливе значення, ніж ухвалі, зокрема судове рішення ухвалюється іменем України (ст. 124 Конституції Ук-раїни, ст. 209 ЦПК України).

З викладеного випливає, що судовий на-каз є постановою судді, тому з прийняттям нового ЦПК України теоретичне поняття «постанова суду» розширюється і включає такі види судових актів: 1) рішення суду; 2) ухвала суду; 3) судовий наказ[7,c.57].

1.2. Ознаки судового наказу

Виділяють такі ознаки судового наказу:*

судовий наказ є судовою постановою, що видається суддею одноособово;*

судовий наказ видається у спрощеному порядку, без розгляду справи по суті;*

судовий наказ видається за доказами, на-даними лише однією зі сторін (стягувачем);*

судовий наказ виноситься з вимог, які можна назвати безспірними. В даному ви-падку уточненню підлягає той аспект, що спір між стягувачем та боржником існує, ос-кільки стягувач звертається до суду із зая-вою про видачу судового наказу, однак дока-зи правочину для суду є безспірними, надані стягувачем докази достатні для вирішення справи в порядку наказного провадження, інакше спір підлягатиме вирішенню за пра-вилами позовного провадження;*

судовий наказ видається при наявності певних умов;*

надання стягувачем разом із заявою про видачу судового наказу всіх доказів, що підтверджують зобов’язання боржника, з копіями доданих документів відповідно до кількості боржників;*

надані суду документи дають вичерпні відомості щодо обставин справи та свідчать про відсутність спору про право;*

заявлені стягувачем вимоги не викли-кають заперечень з боку боржника.

Як і судове рішення, судовий наказ є по-становою судді, ліквідує спір між сторонами та може бути виконаний примусово органа-ми державної виконавчої служби в разі його добровільного невиконання. Однак порівня-но із судовим рішенням судовий наказ має ряд суттєвих відмінностей, які поділяються за певними критеріями.

За характером заявлених вимог судове рішення ухвалюється з будь-якої цивільної справи позовного або окремого проваджен-ня, в ньому викладається владне судження суду з будь-якої заявленої позивачем вимо-ги. Зважаючи на те, що ми заперечуємо пе-редбачену ЦПК України невичерпність під-став для видачі судового наказу, у наказ-ному провадженні вирішується обмежене за-коном коло вимог, передбачених ст. 96 ЦПК України, що означає неможливість видачі судового наказу в інших випадках.

За порядком дослідження доказів судове рішення виноситься після судового засідан-ня, де сторони та інші особи, які беруть участь у справі, в силу принципу диспозитивності розпоряджалися своїми процесуальни-ми правами, в якому надавалися та досліджу-валися докази (пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновок експерта тощо), в якому особи, які беруть участь у справі, виступали в судових дебатах і в якому здійснювалося пов-не фіксування судового засідання за допомо-гою звукозаписувального технічного засобу. Судовий наказ видається на підставі оз-найомлення судді з наданими документами.

За процесуальним порядком розгляду су-дове рішення ухвалюється судом як резуль-тат змагальної форми процесу, з дотриман-ням принципів гласності та відкритості судо-вого розгляду, де кожна сторона повинна до-вести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Су-довий наказ видається без судового засідан-ня, тобто без розгляду справи по суті, без виклику стягувача та боржника та на підста-ві письмових документів [7,c.57].

За ознакою обґрунтованості судове рі-шення повинно бути мотивованим. Зокрема, в мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені