судом, і правовідносини, визначені відповідно до них, мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими об-ґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти, визначає порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким. Судовий наказ, на відміну від судового рішення, не мотивується, а лише містить мо-дель поведінки боржника, тобто зобов’язан-ня виконати певні дії.
За порядком ухвалення. Рішення суду ух-валюється, оформлюється та підписується в нарадчій кімнаті та проголошується прилюд-но. При цьому головуючий роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Щодо видачі судового наказу встановлюєть-ся більш спрощена процедура, що не вимагає дотримання зазначених вимог.
За часом набрання законної сили. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскар-ження, якщо заяву про апеляційне оскаржен-ня не було подано. За новими правилами ЦПК України порядок оскарження судового рішення ускладнено встановленням двох-етапного оскарження рішення суду: спочатку подається заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції протягом де-сяти днів із дня проголошення рішення, а за нею подається апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання зазначеної зая-ви. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений законом строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апе-ляційної скарги рішення, якщо його не ска-совано, набирає законної сили після роз-гляду справи апеляційним судом.
Судовий наказ набирає законної сили протягом трьох днів у разі ненадходження заяви від боржника після закінчення строку на її подання (10 днів із дня отримання борж-ником копії судового наказу) та за наявності даних про отримання боржником копії нака-зу, після чого суд видає його стягувачеві для пред’явлення до виконання.
За юридичною силою. Після проголошен-ня рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення. Це віднесено до повноважень суду вищої інстан-ції та лише в разі оскарження рішення. Судо-вий наказ, навпаки, може бути скасований судом, що його видав, за заявою боржника в разі заперечення проти вимог стягувача, про що судом постановляється ухвала.
За порядком оскарження. Судове рішен-ня може бути оскаржене з підстав та в поряд-ку, передбаченому законом. Судовий наказ може лише оспорюватися, після чого він підлягає обов’язковому скасуванню, про що судом постановляється ухвала. В ухвалі про скасування судового наказу суд одночасно роз’яснює, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному прова-дженні з додержанням загальних правил що-до пред’явлення позову.
За змістом. Якщо розглядати судове рі-шення як процесуальний документ, то воно складається із вступної, описової, мотивуваль-ної та резолютивної частин. Судовий наказ складається лише з вступної та резолютивної частин.
За суб’єктним складом. Термінологія що-до стягувача і боржника як сторін наказного провадження була запозичена з виконавчого провадження, де ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV визначає стягувача як фізичну або юридичну особу, на користь чи в інтере-сах якої видано виконавчий документ, а боржника - як фізичну або юридичну особу, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати манно, виконати інші обов’яз-ки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
Отже, в наказному провадженні стягува-чем є особа, якій належить право вимоги і яка звертається до суду із заявою про видачу су-дового наказу, а боржником - особа, з якої стягувач просить здійснити стягнення. Засто-сування поняття «заявник» пояснюється не помилкою законодавця, а тим, що особа, яка звертається до суду із заявою про видачу су-дового наказу, набуде процесуального стано-вища стягувача лише в разі прийняття заяви про видачу судового наказу і, навпаки, не ста-не ним в разі відмови судом в прийнятті заяви про видачу судового наказу або в разі зали-шення її без руху та повернення заявнику.
За зверненням до виконання. Судове рішення є підставою до виконання, і на під-ставі судового рішення, що набрало законної сили (за винятком випадків негайного вико-нання рішення) видається виконавчий лист, що є виконавчим документом. Разом із тим з редакції розділу II «Наказне провадження» випливає висновок про те, що судовий наказ є виконавчим документом. Про це свідчить ч. 2 ст. 103 ЦПК України, де зазначено, що «судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Зако-ном України «Про виконавче провадження», ч. 2 ст. 95 ЦПК України - «судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встанов-леними для виконання судових рішень у по-рядку, встановленому законом», а також ст. 105 ЦПК України, згідно з якою суд видає судовий наказ стягувачеві для пред’явлення до виконання. Однак такий висновок є лише теоретичним, і для виконання судового нака-зу за правилами виконавчого провадження в ЦПК України повинне міститися чітко сформульоване положення, що судовий на-каз є виконавчим документом. Крім того, у зв’язку із з’явленням нового виконавчого до-кумента та з метою дотримання законності процесуального порядку відкриття виконав-чого провадження виникає необхідність вне-сення доповнень до ст. 18і «Виконавчі доку-менти» Закону України «Про виконавче провадження», а також до ст. З «Рішення, що підлягають виконанню державною виконав-чою службою» цього Закону. Новий ЦПК України в своїх «Перехідних положеннях» не згадує про таку необхідність[7,c.58].
Порівнянню при цьому підлягають рекві-зити судового наказу та реквізити виконав-чого документа, зокрема, серед передбачених ст. 103 нового ЦПК України реквізитів судо-вого наказу відсутні такі обов’язкові відо-мості, як ідентифікаційний код суб’єкта гос-подарської