Наприклад, заява про видачу судового нака-зу може бути: подана не за правилами підсудно-сті; подана недієздатною особою; у провадженні цього суду вже є аналогічне наказне проваджен-ня між тими ж особами, про той же самий пред-мет і з тих же підстав; заява може не підлягати розгляду в суді через її непідвідомчість; у спорі між тими ж особами, про той же предмет і з тих же підстав уже виносився судовий наказ; після смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи спірні правовідносини не допускають правонаступництва тощо. Це випадки, що передбаче-ні статтями 121, 122 ЦПК, які регулюють позов-не провадження, тобто повернення заяви та від-мова у порушенні цивільної справи.

Таким чином, і у цих випадках суд не може прийняти заяву про видачу судового наказу. Зако-нодавцю слід внести зміни до ст. 100 ЦПК і пе-редбачити, що суд відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу і з підстав, встановле-них статтями 121, 122 цього Кодексу. Зазначене свідчить про наявність певних проблем процесуальної ре-гламентації наказного провадження і необхідність їх вирішення.

Загальні положення ЦПК у наказному прова-дженні можуть застосовуватись не завжди. Так, при розгляді заяви про видачу судового наказу (ст. 102 ЦПК) не передбачена можливість закрит-тя чи зупинення провадження у справі. Тому всі процедурні питання повинні бути вирішені суддею лише на стадії прийняття заяви про видачу судо-вого наказу.

Раніше вже зазначалось, що судовий наказ с різновидністю судового рішення, отже, на нього поширюються положення норм, що регулюють його виконання. Так, згідно з ст. 373 ЦПК стягувач або боржник вправі за наявності певних об-ставин, що утруднюють виконання рішення, ставити питання про відстрочку або розстрочку ви-конання, зміну способу і порядку виконання.

Виданий судовий наказ скасовується у разі подання такої заяви боржником за ст. 106 ЦПК. В апеляційному чи касаційному порядку він не може бути оскаржений, оскільки цього не перед-бачають відповідні положення ЦПК про апеляцій-не та касаційне провадження і це відповідає суті та змісту наказного провадження як провадження спрощеної процедури. Натомість, ухвали суду про відстрочку, розстрочку судового наказу та інші подібні ухвали (наприклад, визнання заяви неподаною тощо) можуть бути оскаржені за загальни-ми правилами ЦПК [3,c.98].

ВИСНОВКИ

Отже, аналіз норм, які регламентують наказне про-вадження, у сукупності з нормами загальної час-тини ЦПК дають підстави для висновку про те, що на нього у повній мірі поширюються вимоги закону щодо правильного і своєчасного розгляду та вирішення цивільних справ, до числа яких від-носяться і справи про видачу судового наказу. Зокрема, це означає, що останній повинен відпо-відати вимогам законності і обґрунтованості.

Судовий наказ буде законним та обґрунтова-ним, якщо суддя при здійсненні всіх процесуаль-них дій повністю врахував передбачені законом для його видачі обставини і видав рішення-судовий наказ відповідно до них.

Судова практика має довести потребу в тако-му інституті цивільного процесу, що дасть змогу його удосконалити або відмовитись від такої про-цедури.

Слід зазначити, що судова практика РФ під-твердила виключно високу ступінь ефективності судового наказу, на відміну від такого інституту як заочне рішення.

Так, в РФ судовими наказами за період з 1996 р. по 2000 р. закінчувалось провадження від 24 до 26,4% справ. Скасовуються дуже незначна кількість судових наказів: в 1998 р. — 0,2%, в 1999 р. — 0,6% від числа виданих судових наказів. Зазначене дало змогу вченим-правознавцям РФ ставити питання про розширення переліку вимог, які є безспірними та в яких допускалось би вида-вати судові накази.

Таким чином, новий інститут цивільного про-цесуального права — судовий наказ дозволить: підняти оперативність судового захисту суб’єкти-вних прав і ефективність виконання; розвантажи-ти суди від тих справ, які не потребують повної і детальної процедури розгляду; підвищити у грома-дян почуття відповідальності за прийняті ними зобов’язання; посилити превентивну функцію права; сприятиме зміцненню законності та право-порядку; формуванню поважного ставлення до права та до суду.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №40-41. – Ст. 492.

Авдюков М. Г. Судебное решение. - М., 1959. -С. 7.

Луспенник Д. Наказне провадження: його цілі, процедура, проблеми та шляхи їх вирішення// Право України. – 2004. – № 5. – С. 95-98.

Проблеми науки гражданского процессуального права / В.В. Комаров, В.А.Бигун, В.В. Баран-кова; Под ред. проф. В.В. Комарова. — Харьков, 2002. – С.12.

Штефан О. Наказне провадження в цивільному судочинстві // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №1. с.-45-47.

Щербак С. В. Підстави видачі судового нака-зу // Юриспруденція: теорія і практика. - 2005. -№ 2. - С. 24-29.

Щербак С.В. Сутність судового наказу // Підприємництво, господарство і право. – 2005. - №6. –с.56-59.