Таким чином, новий інститут цивільного про-цесуального права — судовий наказ дозволить: підняти оперативність судового захисту суб'єкти-вних прав і ефективність виконання; розвантажи-ти суди від тих справ, які не потребують повної і детальної процедури розгляду; підвищити у грома-дян почуття відповідальності за прийняті ними зобов'язання; посилити превентивну функцію права; сприятиме зміцненню законності та право-порядку; формуванню поважного ставлення до права та до суду.

Використані матеріали:

1. Масленникова Н.И. Гражданский процесе. — М., 1999.

2. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу РФ / Отв.ред. Г.П.Ивлиев. — М., 2003.

3. Ж и л и н Г.А. Суд первой инстанции в гражданском процессе (учебно-практическое посо-бие). - М., 2001.

4. Ж у й к о в В.М. Проблеми науки гражданского процессуального права. — М., 2001.

5. ЖуйковМ.В. О новеллах в гражданском процессуальном праве (комментарий российско-го законодательства). — М., 1996.

6. К у н и ц ьі н А.Р., Пискарев И.К. Настольная книга федерального судьи: Судебная прак-тика. Комментарий, образцьі документов. Информационньїе материальї. — 2-е изд., перераб. и доп. — М„ 2003.

7. Проблеми науки гражданского процессуального права / В.В. Комаров, В.А.Бигун, В.В. Баран-кова; Под ред. проф. В.В. Комарова. — Харьков, 2002.

Заочне рішення: його цілі, процедура, проблеми та шляхи їх вирішення

Д.ЛУСПЕНИК

суддя Апеляційного суду Харківської області, кандидат юридичних наук

Цивільне судочинство як комплексна система інститутів, стадій та процесуальних прова-джень має єдину цивільну процесуальну форму, що визначає певний уніфікований стандарт пра-восуддя.

У жовтні 2003 р. проект ЦПК України прой-шов друге читання. У цивільне судочинство вве-дено нові процедури, спрямовані на розумне спрощення, ефективність і диференціацію проце-су: наказне провадження (розділ II, статті 113-124) та заочне рішення (розділ III, глава 12, статті 225-234).

Темою даної статті є аналіз нововведення, що передбачає провадження з ухвалення заочного рішення. Що ж становить собою заочне прова-дження і заочне рішення: благо чи недолік циві-льного судочинства? Чи сприяє розгляд справи в порядку заочного провадження реалізації суб'єк-тивних прав громадян, чи є додатковою можливі-стю зловживання процесуальними правами?

Насамперед слід зазначити, що інститут заоч-ного рішення відомий цивільному судочинству, оскільки вперше введений Статутом цивільного судочинства Російської Імперії 1864 р., який за-стосовувався в разі неявки відповідача до суду і мав на меті усунення причин, які сприяли затягу-ванню процесу.

Здається, що саме для мети розширення судо-вого захисту громадян та організацій, свободи їх розсуду (принцип диспозитивності), а також усу-нення можливості зловживання суб'єктивними процесуальними правами і встановлення певної відповідальності за їх зловживання, спрямований інститут заочного рішення в проекті ЦПК. Він не порушує конституційного принципу змагальнос-ті процесу, оскільки забезпечується повною інформованістю сторін про позицію кожного, судове засідання провадиться за загальними правилами, у відповідача зберігається право на оскарження постановленого заочного рішення.

Умови ухвалення заочного рішення передба-чені у ч. 1 ст. 225 проекту ЦПК, яка визначає таке рішення, як ухвалене у відсутності відповідача, повідомленого про час та місце судового засідан-ня, і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини ви-знані судом неповажними, та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, закон передбачає наявність чотирьох умов, сукупність яких дає можливість ухвалити заочне рішення: 1) неявка відповідача; 2) належ-не його повідомлення; 3) відсутність поважних причин неявки; 4) згода позивача.

Перші три умови стосуються процесуальних дій (чи бездіяльності) відповідача, вони виділені окремо, щоб звернути увагу суддів на їх належне розуміння і правильне застосування при ухваленні заочного рішення аби не допустити суддівської помилки.

На перший погляд, така умова як неявка від-повідача у судове засідання може здаватися такою, що не потребує коментарю й аналізу, але судова практика свідчить про зворотне, оскільки трапля-ються випадки, коли: а) відповідач дійсно не з'явився у судове засідання; б) з'явився, але був із залу судового засідання видалений в порядку за-стосування заходів процесуальної відповідально-сті (статті 105, 111 проекту ЦПК); в) самостійно залишив зал судового засідання (ч. 5 ст. 168 про-екту ЦПК); г) не з'явився, але завчасно подав заяву про розгляд справи за його відсутності; д) з'явився, але з якихось причин відмовився да-вати пояснення (наприклад, через те, що суд від-хилив клопотання про відкладення розгляду спра-ви тощо), тобто мовчав; є) не з'явився, але напра-вив до суду свого представника.

Таким чином, постає питання, чи всі наведені випадки необхідно-зважати як неявку відповіда-ча, що дає право на заочне провадження справи і ухвалення заочного рішення (при згоді позива-ча)? Здається, що ні. У разі дійсної неявки відпо-відача, повідомленого належним чином про час та місце судового засідання, — це і є підставою для ухвалення заочного рішення.

Щодо явки відповідача у судове засідання і мовчазного нагляду за його ходом цивільна про-цесуальна наука не дає конкретної відповіді (є дві концепції), ні чинний ЦПК, ані проект ЦПК таке питання теж не вирішують. Засновники першої концепції (А.Рум'янцев, В.Ісаченко, П.Муллов, К.Малишев) вважали, що відповідач, який з'яви-вся у судове засідання, має бути запрошений су-дом до дачі пояснень, а якщо він буде мовчати або відмовиться давати пояснення, то це означає, що відповідач цими діями визнав позов, відмовився від змагального процесу, тобто суд повинен ухва-лити звичайне