1
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
„Особливості правового режиму природно-заповідного фонду”
Одною з перших форм охорони навколишнього природного середовища була заповідна форма (консервативна), метою якої було збереження в первинному, природному стані особливих, унікальних за своїми характеристиками природних територій чи об’єктів та максимальне обмеження господарського впливу на них.
Сьогодні вона здійснюється і в Україні і регулюється Законом України “Про природно-заповідний фонд” від 16.06.92р. (з наступними змінами). Останні роки цим питанням приділяється все більша увага на державному рівні, забезпечується розширення площі природно-заповідних територій (в нас – 2,34% територій займають території природно-заповідного фонду, в Європі в середньому 5-7%).
Зокрема, 22.09.94. Верховна Рада України прийняла постанову Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні (заповідники); 21.09.2000р. прийнятий Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”. В Івано-Франківській області в 1999р. створений природний заповідник “Горгани”, в 2002р. – національний природний парк “Гуцульщина”, планується національний природний парк “Дністровський”.
Поняття природно-заповідного фонду України міститься фактично в законі, зокрема, в Преамбулі Закону закріплено: “Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
Більш точно можна визначити: це природні комплекси та об’єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність, вилучені частково чи повністю з господарського обороту, перебувають під особливою охороною та захистом.
В сукупності всі ці природні об’єкти (пам’ятка природи – водоспад), комплекси та території (територія природного заповідника) складають природно-заповідний фонд України.
Класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду:
за соціально-екологічною спрямованістю (за формою створення):
1. природні (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища)
2. штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва – Воронцовський палац).
за природною унікальністю, цінністю (науковою естетичною) та підпорядкованістю:
1. виключно загальнодержавного значення (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки)
2. ті, що можуть бути загальнодержавного чи місцевого значення (всі інші).
Щодо режиму власності на об’єкти та території природно-заповідного фонду, залежно від їх цінності можуть перебувати на різному режимі власності (ст.4). Зокрема, до виключної власності народу України належать:
території природних заповідників;
заповідні зони біосферних заповідників;
природні ресурси, надані національним природним парком.
Характерна риса правового режиму природно-заповідного фонду – це встановлення жорстких заборон, обмежень на здійснення будь-якого виду діяльності, не сумісної з метою заповідної охорони. Це досягається шляхом (ст.8): - встановлення заповідного режиму;
запровадження контролю;
проведення наукових комплексних досліджень;
встановлення підвищеної відповідальності тощо.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об’єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є об’єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення.
На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.
Управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, а також ботанічними садами, дендрологічними парками і зоологічними парками загальнодержавного значення здійснюється їх спеціальними адміністраціями.
Управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об’єкти.
Заповідники.
Слід зазначити, що в раніш діючому законодавстві було передбачено існування тільки заповідників (одного виду). Сьогодні законодавство передбачає і забезпечує створення двох видів заповідників : 1) природних заповідників (об’єкти загальнодержавного значення), 2) біосферні заповідники (міжнародного значення).
Природні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів
Основні особливості, призначення заповідників – це збереження в природному стані окремих ландшафтів, вивчення природних процесів, що в них відбуваються, змін.
Правовий режим природних заповідників передбачає, насамперед, обмеження діяльності людини (дуже жорсткого характеру) – наприклад, будівництво, видобування корисних копалин, рубка лісу, мисливство, рибальство, влаштування місць відпочинку, прохід сторонніх людей, збирання квітів, лікарських рослин тощо.
Правовий режим біосферних заповідників (їх в Україні 3 – Асканія-Нова в Херсонській області, чорноморський в Миколаївській області, Карпатський в Закарпатській області, диференційований і залежить від зони, на які ділиться територія заповідника, а саме:
заповідна зона – режим природного заповідника;
біосферна зона – режим охорони зон природних заповідників;
зона антропогенних ландшафтів (традиційні види діяльності).
Національні природні парки.
Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
На відміну від заповідників метою їх організації є не лише природоохоронна і науково-дослідна, а й рекреаційна
