§ 2
Р е ф е р а т
на тему:
Міжнародно-правове і внутрішньодержавне регулювання екологічної безпеки
Міжнародно-правове регулювання екологічної безпеки
Забезпечення екологічної безпеки на глобальному рівні здійснюється за допомогою системи міжнародно-правових норм, зокрема тих, що містяться у міжнародних конвенціях, угодах та інших правових формах, притаманних міжнародно-правовому ре-гулюванню відносин у цій сфері.
Формування екологічного права в міжнародному масштабі почалося задовго до розпаду СРСР.
До двосторонніх угод того періоду можна віднести:
Угода між урядом СРСР і урядом США про співпрацю в області охорони навколишнього середовища 1972 р.;
Конвенція між урядом СРСР і урядом Японії про охорону перелітних птахів і птахів, що знаходяться під загрозою зникнення, і середовища їх їх існування, 1973 р.;
Угода між урядом СРСР і урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про співпрацю в області охорони навколишнього середовища 1974 р.;
Угода між урядом СРСР і урядом Франції про співпрацю в області охорони навколишнього середовища 1974 р. Аналогічні угоди були укладені СРСР з Бельгією (1975 р.), Норвегією (1988 р.), Швецією (1989 р.), Канадою (1989 р.), КНР (1989 р.), КНДР (1987 р.);
Меморандум про взаєморозуміння між урядом СРСР і урядом Канади про наукову співпрацю в області досліджень водних систем 1989 г.;
Конвенція між урядом СРСР і урядом Індії про охорону перелітних птахів 1984 р.
До багатосторонніх угод відносяться:
Конвенція по запобіганню забруднення моря скидами відходів і інших матеріалів 1972 р.;
Конвенція про водно-болотяні угіддя, що мають міжнародне значення 1971 р.;
Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р;
Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення, 1973 р.;
Угода про збереження білих ведмедів 1973 р.;
Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великій відстані 1979 р.;
Протокол 1985 р. про скорочення викидів сірки або їх транскордонних відходів принаймні на 30%.
Конвенції 1979 р. про транскордонне забруднення повітря на великі відстані;
Протокол 1988 р. про обмеження викидів оксидів азоту або їх трансграничних відходів до Конвенції 1979 р. про транскордонне забруднення повітря на великі відстані;
Конвенція про біологічну різноманітність 1992 р.;
Конвенція про зміну клімату 1992 р.;
Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 р.;
Конвенція про охорону середовища Балтійського моря 1992 р.;
Конвенція про трансграничну дію промислових аварій 1992 р.;
Конвенція з охорони і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р.
Особливе значення набуває міжнародну співпрацю з країнами «ближнього зарубіжжя» - колишніми союзними республіками СРСР. Тут основним правовим актом є міжурядова Угода про взаємодію в області екології і охорони навколишнього природного середовища, підписана в Москві 8 лютого 1992 р. представниками азербайджанської Республіки, Республіки Вірменії, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Киргизія, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Туркменістан, Республіки узбекистан.
До перерахованих вище багатосторонніх договорів необхідно додати ряд документів і розкрити їх загальні положення.
Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів дії на природне середовище 1977 р. Дана Конвенція є першим міжнародним актом, який прямо направлений на недопущення дії на оточуюче середовище у військових або ворожих цілях. Ст. 1 свідчить, що кожна держава-учасник зобов'язана не вдаватися до військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів дії на природне середовище, що мають широкі, довгострокові або серйозні наслідки, як способи руйнування, нанесення збитку або спричинення шкоди будь-якій іншій державі-учаснику. Кожна держава-учасник цієї Конвенції зобов'язана не допомагати, не заохочувати і не спонукати будь-яку державу, групу держав або міжнародну організацію до здійснення подібної діяльності.
Договір про Антарктику 1959 р. Договір направлений на забезпечення невійськового мирного характеру діяльності держав в Антарктиці. Згідно п. 1 ст. 1 Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, такі, як створення військових баз і споруд, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї.
В п. 1 ст. 5 говориться про заборону будь-яких ядерних вибухів в Антарктиці і видаленні з цього району будь-яких радіоактивних матеріалів.
Таким чином, роль договору про Антарктику полягає в тому, що він виключає з сфери можливої військової діяльності цілий материк, який робить вплив на формування кліматичних умов.
Конвенція ООН про транскордонний вплив промислових аварій, прийнятій 17 березня 1992 р. у м. Гельсінкі. Вказана Конвенція застосовується у відно-синах шодо попередження промислових аварій, забезпечення го-товності до них та ліквідації наслідків аварій, які можуть призвес-ти до транскордонного впливу, включаючи і ті, шо викликані при-родною стихією, а також у сфері міжнародного співробітництва щодо взаємної допомоги, досліджень, розробок, обміну інфор-мацією та технологіями у цій сфері.
Важливе значення у системі забезпечення екологічної безпеки має механізм правового регулювання, встановлений Директивою Ради Європейського Союзу про стримування небезпеки великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами, від 9 грудня 1996 р. № 96/82 ЄС. Ця Директива прийнята з урахуванням практики за-стосування Директиви Ради ЄС від 24 червня 1982 р. № 82/501 про небезпеку великих аварій, властиву деяким видам промислової діяльності, та подальшої доцільності врахування факторів ризику, збереження якості навколишнього середовища, його охорони та за-хисту людей, здійснення профілактичних заходів, а також не-обхідності застосування її положень до всіх підприємств (а не до деяких, як це було передбачено попередньою Директивою № 82/501), в яких небезпечні речовини присутні в таких значних кількостях, що створюється небезпека великої аварії, з метою зменшення їх ризику та ризику «ефекту доміно», забезпечення до-ступу до інформації, зокрема підготовки протоколу безпеки, роз-робки відповідних планів дій на випадок надзвичайних ситуацій для людей та
