Види курортних, лікувально-оздоровчих зон і курортів
Особливості права використання рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів
ЗМІСТ
ВСТУП
Поняття рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
Право використання рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
Управління у галузі використання рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
ВИСНОВОК.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА.
ВСТУП
Певні особливості в правовому регулюванні мають природні території, які характеризуються особливими природними характеристиками і можуть забезпечити життєво-необхідні потреби людини в оздоровленні, відпочинку, нормальному існуванні. Збереження і охорона таких територій (зон) можлива при наявності детального, досконалого правового регулювання.
До таких зон належать курортні, рекреаційні, лікувально-оздоровчі. Ці види природних територій визначені рядом законодавчих актів. Зокрема, ст. 473 Конституції України дає визначення земель оздоровчого призначення – землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватись для профілактики захворювань і лікування людей.
А згідно ст.50 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організованого відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
У Водному Кодексі, зокрема в ст. 62, визначено поняття лікувальних водних об’єктів, тобто тих, що мають природні лікувальні властивості. Тут говориться також про користування водами і виділення ділянок водних об’єктів для оздоровчих, рекреаційних і спортивних цілей.
Лісовий Кодекс України в системі груп лісів виділяє санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси (ст.36), а також виділяє права користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей (ст.9).
Найповніше, узагальнено поняття відповідних зон дається в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Відповідно до ст.62 цього закону курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей, а згідно ст. 63 рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.
1.Поняття курортних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
Прийнятий 05.10.2000р. Закон України “Про курорти” містить в ст.1 визначення понять:
Курорт – освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.
Лікувально-оздоровча місцевість – природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.
Як бачимо, законодавство не визначається чіткістю і однозначністю визначень понять. Доцільно було б чітко визначити і розмежувати поняття “курортних зон”, “лікувально-оздоровчих зон”, “курортів” тощо.
Зокрема, лікувально-оздоровчими зонами повинні визнаватись природні території, що мають виражені лікувально-оздоровчі властивості і природні лікувальні ресурси (вони повинні виявлятись, обліковуватись, братись під особливу охорону).
Курортною зоною є освоєна лікувально-оздоровча територія, на якій розміщені об’єкти інфраструктури, лікувально-курортні заклади призначені для організації лікування, реабілітації, профілактики захворювань (зараз за Законом України “Про курорти” названо не “курортна зона”, а “курорт”).
Рекреаційна зона – природна територія, що призначена для організації відпочинку, туризму населення.
Ознаками є:
підтверджена наявність природних лікувальних, оздоровчих, рекреаційних ресурсів, придатних для організації лікування, оздоровлення, відпочинку;
встановлення у визначеному порядку їх меж, розмірів, видів;
визначення правового режиму їх використання і охорони.
Слід також визначити, що ст.4 закону розрізняє:
курорти державного значення (природні території, що мають особливо цінні і унікальні природні лікувальні ресурси – ті, що рідко зустрічаються на території України і мають обмежене поширення);
курорти місцевого значення (території, що мають загальнопоширені лікувальні ресурси – ті, що поширені в різних регіонах України і мають значні запаси).
2. Право використання курортних, лікувально-оздоровчих зон.
Правовий режим відповідних зон має свої особливості, зумовлені природними особливостями самих територій і спрямований, в першу чергу, на збереження лікувальних, оздоровчих, рекреаційних характеристик, попередження їх забруднення і виснаження.
Особливостями їх правового режиму є:
можливість встановлення більш суворіших нормативів, екологічних вимог;
цільове використання в залежності від їх властивостей: лікувальних, рекреаційних тощо;
обмеження господарської та іншої діяльності, що може негативно вплинути на їх природні характеристики.
Чітко режим лікувально-оздоровчої зони не визначений.
Згідно Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади і місцевого самоврядування.
Згідно Водного кодексу України – водні об’єкти, що мають лікувальні властивості належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку і вони використовуються виключно в лікувальних і оздоровчих цілях.
Згідно ст.62 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” оголошення земель оздоровчого призначення курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України і Верховною Радою АРК.
Детально законодавство визначає тільки порядок створення курортів (курортних територій) і передбачає:
подання клопотання (органами влади, місцевого самоврядування, зацікавленими підприємствами, установами, громадянами);
розгляд цих клопотань (спеціально уповноваженим державним органом – Державний департамент з питань діяльності курортів у складі Мінохорони здоров’я, Положення затверджене постановою Кабінету Міністрів України або його органи на місцях ),
розробка проектів з обов’язковим проведенням державної екологічної експертизи,
прийняття рішення про створення щодо:
курортів державного значення – Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України,
курортів місцевого значення – Верховною Радою АРК, обласні ради за поданням відповідними органами виконавчої влади.
Щодо створення рекреаційних зон, то єдиний порядок відсутній і залежить від різновиду зони, її правового режиму.
Особливості охорони і використання.
За загальним правилом згідно ст.62 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” в межах курортних і лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан території, що підлягає охороні.
Найбільш детально врегульована правова охорона і використання курортів. Зокрема, згідно ст.27, 28 Закону України