РЕФЕРАТ НА ТЕМУ :

“Конституційний статус особи в зарубіжних країнах”

ПЛАН

Інститут громадянства.

Права і свободи в теорії конституціоналізму. Принципи конституційного статусу особи.

Конституційні права і свободи та їх класифікація. Виборче право як суб'єктивне право громадян.

Інститут громадянства

Становище індивіда в суспіль-стві, відображене і закріплене в основ-ному законі, визначається як консти-туційний статус особи. Його зміст на-самперед виявляється в інституті гро-мадянства, принципах і власне кон-ституційних правах і свободах.

Сучасне поняття громадянства історично пов'язане з французькою революцією XVIII ст. Політико-правова концепція «вільного громадяни-на» прислужилася обгрунтуванню ліквідації феодального ладу, розвит-ку нових політичних та економічних відносин. Ця концепція заступила категорію підданства, яка за часів феодалізму позначала васальні відно-сини залежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха. В наші дні категорія під-данства іноді застосовується в дер-жавно-політичній практиці країн з монархічними формами правління.

Найбільш поширеним у зарубіжній юридичній науці є визначення громадянства як особливого правового зв'язку між особою і державою, що породжує для них взаємні права і обов'язки. Конституційна теорія і прак-тика розрізняє дві сторони громадянства — державно-правову і міжнарод-но-правову. У сфері міжнародно-правових відносин прийнято вживати термін «державна належність», який означає, що між особою і державою існує юридичний зв'язок особливого характеру, але при цьому особа мо-же і не бути громадянином. Особа, зв'язана державною належністю, політичне підвладна відповідній державі і має право на міжнародно-пра-вовий захист з її боку. Але якщо ця особа не є громадянином, держава не зобов'язана гарантувати їй права і свободи у повному обсязі.

Поняття державної належності є ширшим за громадянство. Законо-давство може визначати різні рівні такої належності, віднесені до різних ка-тегорій населення. Це, зокрема, має місце у Великобританії щодо населення її нинішніх і колишніх залежних територій, яке з тих чи інших причин збе-регло відповідний правовий зв'язок. Разом з тим для повноправних громадян державна належність не створює додаткових прав і обов'язків. У цьому ви-падку зміст понять державної належності і громадянства збігається.

Характеризуючи поняття громадянства, слід також вказати на сталість відповідного правового зв'язку, що виникає між особою і держа-вою. Така сталість існує у просторі і в часі. У просторі вона насамперед ви-являється в тому, що стан громадянства зберігається за особою і в разі виїзду її за кордон. Разом з тим деякі зумовлені цим станом права і обов'яз-ки особи під час її перебування за кордоном фактично не реалізуються. Це не означає, однак, що особа втратила такі права. Окремі ж права та обов'яз-ки особи реалізуються саме під час її перебування за кордоном.

Рисою громадянства звичайно вважається також те, що воно грун-тується на фактичному зв'язку особи і держави. Але ця риса не має абсо-лютного значення. Наявність у особи фактичного зв'язку з державою не завжди свідчить про те, що вона має громадянство. З іншого боку, існу-ють випадки, коли громадянин втрачає зв'язок зі своєю державою, але зберігає громадянство.

Головним і об'єктивно найбільш реальним способом набуття грома-дянства є філіація, або набуття громадянства за народженням. Філіація пов'язана з моментом народження, а її зміст визначається двома принци-пами — «права крові» і «права грунту». Однак у ряді країн Латинської Америки набуття громадянства у порядку філіації не має прямого відно-шення до моменту народження. Тут стан громадянства у відповідних ви-падках виникає з моменту повноліття і пов'язується з наявністю в особи політичних прав, насамперед виборчого права. З моменту народження цих країнах особа лише набуває державної належності.

Наявність у законодавстві різних підходів до визначення громадян-ства за народженням призводить до явища подвійного громадянства (біпатризму). Причинами такого явища також можуть бути розбіжність змісту законодавства різних країн про порядок набуття громадянства за волевиявленням, територіальні зміни тощо. Але нерідко тут головну роль відіграє саме наявність колізій між «правом крові» і «правом грунту».

У законодавстві більшості країн не визначаються юридичні наслідки подвійного громадянства. Водночас передбачаються різні заходи щодо запобігання цьому явищу. Так, для запобігання випадкам біпатриз-му майже в усіх розвинутих країнах законодавче встановлено, що одру-ження жінки з іноземцем автоматично не впливає на її громадянство. Для ліквідації біпатризму нерідко використовується практика оптації, тобто вибору громадянства. Порядок оптації встановлюється в законо-давстві і міжнародних договорах. Найчастіше оптація має місце у зв'яз-ку з територіальними змінами та укладанням спеціальних міждержавних угод про запобігання подвійному громадянству та усунення його.

Існують, проте, й угоди, які припускають можливість подвійного громадянства. Про це прямо зазначається в конституціях деяких держав. При цьому, як правило, робляться посилання на існуючі між відповідни-ми країнами так звані особливі зв'язки історичного характеру. Прикла-дами таких угод є договори про подвійне громадянство між Іспанією та Рядом латиноамериканських держав. У ст. 11 Конституції Іспанії застере-жено, що «в цих країнах, навіть якщо вони не визнають за своїми грома-дянами такого права на взаємній основі, іспанці можуть натуралізуватись без втрати свого громадянства за народженням». У ст. 62 Конституції Росії записано, що «громадянин Російської Федерації може мати громадянство іноземної держави (подвійне громадянство) відповідно до федерального закону або міжнародного договору Російської Федерації». Подібний підхід до подвійного громадянства є майже винятком. Біпатризм звичайно розглядається як аномалія не тільки. в національному, а й у міжнародному праві.

Іншим способом набуття громадянства є натуралізація, або набут-тя громадянства за волевиявленням особи. Водночас натуралізація — це і процедура, яка здійснюється компетентним органом від імені держави і виявляється в наданні громадянства цієї держави особі на її прохання або і за