Натуралізоване громадянство, як правило, надається особі, яка не 1 є громадянином іншої держави. В деяких країнах набуття громадянства! за волевиявленням означає автоматичну втрату попереднього громадян-ства. У більшості ж країн втрата попереднього громадянства настає лише і за рішенням компетентних органів. Надання натуралізованого громадянства звичайно здійснюється в індивідуальному порядку, хоча трапляються випадки колективної натуралізації. Останні насамперед пов'язані з оптацією громадянства. Щодо цього саму оптацію слід розглядати як різно-вид натуралізації.

Існують також і інші способи набуття громадянства, однак голов-ними є філіація і натуралізація.

Для характеристики інституту громадянства важливими є питання припинення громадянства, а саме: вихід із громадянства, власне втрата громадянства і позбавлення громадянства.

Вихід із громадянства здійснюється у вільному або дозвільному порядку. У більшості країн прийнята дозвільна процедура виходу з гро-мадянства. Заяву про вихід розглядають компетентні органи. Вони врахо-вують юридичні й фактичні обставини, що склалися у зв'язку з цією за-явою, і за певних умов можуть відмовити. Проте в жодній з розвинутих країн можливість виходу з громадянства не заперечується.

Законодавством окремих країн передбачено власне втрату грома-дянства, тобто автоматичну втрату громадянства за певних умов. Най-частіше умовою такої втрати громадянства є натуралізація в іншій дер-жаві. Звичайно, в країнах, де встановлений дозвільний порядок виходу з громадянства, не припускається його автоматична втрата. У країнах, де визнаний принцип вільного виходу з громадянства, автоматична втрата його є звичайною процедурою.

Однією з форм припинення громадянства є його позбавлення. Позбав-лення громадянства, набутого в порядку філіації, називається де-націоналізацією, а позбавлення натуралізованого громадянства — денату-ралізацією. Денатуралізація є досить звичайною процедурою. Вона нерідко пов'язана з різного роду протиправними діями, зокрема з набуттям особою громадянства з порушенням закону. Відносно ординарний характер денату-ралізації зумовлений тим, що в зарубіжній політико-правовій теорії пошире-на концепція, за якою юридичний зв'язок між державою і натуралізованим громадянином вужчий за обсягом встановлених прав і обов'язків і менш стійкий, ніж зв'язок між державою та її природженим громадянином.

З інститутом громадянства пов'язані інститути політичного при-тулку та екстрадиції (видачі). Вони також співвіднесені як з національ-ним, так і з міжнародним правом.

Права і свободи в теорії конституціоналізму. Принципи конституційного статусу особи

Теоретичне обгрунтування природи прав і свобод особи тією чи іншою мірою пов'язане із змістом практично всіх політико-правових ідей загального характеру. Однак існують такі ідеї, головним призначенням яких є тлумачення саме феномена прав і свобод.

До цих ідей насамперед належить теорія природного права, а точніше — концепція прав людини і громадянина, що є однією з складо-вих цієї теорії. Теорія природного права активно використовувалася но-вими соціальними силами у період революцій XVII—XVIII ст.ст. у їхній боротьбі за політичну владу. За цією теорією, люди природно є носіями незалежних від влади прав, що існують поза волею держави, але держа-ва повинна додержуватись і захищати їх. Для цього природні права і сво-боди закріплюються в законодавстві.

Визначаючи зміст концепції прав людини і громадянина, необхідно вказати, що вона відображає дуалізм у поглядах на громадянське суспільство і державу. Як зазначалося, природні права належать особі без-посередньо. Роль держави при цьому зводиться до забезпечення умов для їх реалізації. Нерідко сукупність природних прав позначається терміном «права людини». До цих прав звичайно відносять різні права і свободи осо-би, пов'язані з її існуванням та діяльністю як абстрактного індивіда. На відміну від таких прав і свобод, «права громадянина» визначаються і вста-новлюються державою. Головне їх призначення — забезпечити участь осо-би в державно-політичному житті шляхом надання їй відповідних юридич-них можливостей. Цим особа як суб'єкт конституційних правовідносин, по суті, ставиться в певну залежність від держави.

Дуалізм особистих та політичних прав і свобод як прав людини і громадянина має певне загальнополітичне і конституційне значення. На основі аналізу розмежування цих прав і свобод та з урахуванням практи-ки їх реалізації можна зробити висновки щодо характеру співвідношення суспільства і держави у конкретній країні, природи існуючого тут політич-ного режиму.

У багатьох конституціях відмінність між правами людини і громадя-нина відбивається у формулюваннях відповідних статей. Коли йдеться про права людини, звичайно використовуються визначення «кожний», «ніхто», «усі» або «визнається право», «гарантується свобода» та подібні словосполу-чення абстрактного, безособового характеру. Що ж до прав громадянина, то вони, як правило, адресовані саме громадянам: «громадянин (громадяни) може» тощо. Іноді права громадянина формулюються як права народу (Японія) або як права осіб певної національної (етнічної) належності (Іспанія, ФРН). Однак і тут наявність їх прямо пов'язується зі станом гро-мадянства. Співвідношення між відповідним чином сформульованими пра-вами людини і правами громадянина в основних законах різних держав не-однакові, що відображає різні підходи в конституційній теорії та практиці.

Треба додати, що в сучасній юридичній літературі за рубежем розрізняються поняття формально-правової і матеріально-правової держа-ви. Перше позначає державу, в якій управління побудоване на фор-мальній законності, на виконанні вимог права, якими б вони не були, друге — державу, підпорядковану праву, заснованому на імперативних гуманітарних цінностях загального характеру. Згадані цінності не можна не враховувати, оскільки, як вважають прихильники відповідного підхо-ду, це б знищило самий сенс права. Сказане об'єктивно має ключове зна-чення при визначенні критеріїв правової державності.

Важливу роль у з'ясуванні природи прав і свобод особи та її кон-ституційного статусу в цілому відіграють принципи цього статусу. До таких принципів звичайно відносять свободу і рівність. І це не випадко-во: відповідні філософські категорії тісно взаємопов'язані.

Принципи конституційного статусу особи є складовою політико-правової теорії. Вони являють собою певні теоретичні узагальнення, сформульо-вані в процесі осмислення суспільно-політичного розвитку. Проблеми