Традиційне для зарубіжного конституціоналізму тлумачення свободи полягає в тому, що її звичайно сприймають як відсутність широких обме-жень діяльності особи. Але це не означає абсолютної свободи. Держава встановлює певні вимоги, яким повинна відповідати діяльність кожної осо-би. Межею свободи будь-якої людини е свобода інших людей. Ці ідеї знайшли своє відображення в конституційних текстах. Зокрема, у ст. 2 Ос-новного закону ФРН зафіксовано: «Кожний має право на вільний розвиток своєї особистості, оскільки він не порушує права інших і не йде супроти конституційного порядку чи моралі». Аналогічні або близькі за змістом по-ложення містять конституції багатьох держав.

Іноді свобода розглядається не як загальний принцип, а як одне з конкретних прав особи — право на свободу. Зокрема, такі формулювання можна знайти в конституціях Іспанії та Японії. Це має історичну тра-дицію: декларації прав і свобод, проголошені у XVIII ст., фактично відно-сили до особистих прав і свобод право на життя, свободу, рівність і забез-печення людської гідності.

Звичайно принцип свободи деталізується у проголошених в консти-туціях особистих правах і свободах. Останні тісно пов'язані з поняттям процесуальних гарантій прав і свобод. Деякі автори виділяють процесу-альні гарантії в окрему групу особистих прав — прав обвинуваченого в су-довому процесі. Проте зміст процесуальних гарантій ширший. Він охоп-лює не тільки процедури судочинства, а й попередні процесуальні стадії. В основних законах багатьох держав встановлюються загальні ви-моги законності проведення затримань, арештів, обшуків та інших про-цесуальних дій. Конституції закріплюють окремі демократичні засади су-дочинства. Іноді тут можна знайти положення про принципи застосуван-ня кримінальних покарань. У найширшому обсязі це відображено в новітніх конституціях Греції, Іспанії, Португалії і Швеції, а також у кон-ституціях 90-х років XX ст. Відповідні конституційні положення несуть на собі відбиток змісту міжнародних документів про права людини.

Відповідні конституційні положення конкретизуються в законо-давстві та в інших правових джерелах. В англомовних країнах велику роль у визначенні змісту процесуальних гарантій відіграють судові пре-цеденти. Як би там не було, конституційне закріплення процесуальних гарантій надає їм вищого авторитету і політичної значущості.

Значення судового захисту прав і свобод особи передусім зумовле-не характером і змістом прийнятих принципів судочинства, зокрема гласністю судового розгляду, доступністю суду, презумпцією невинності тощо. Конституційне і в цілому юридичне оформлення демократичних принципів судочинства є одним із досягнень суспільно-політичного роз-витку. Однак це не означає, що тут усі проблеми вже вирішені. Наприк-лад, існує проблема суду присяжних, який прийнято розцінювати як на-очне підтвердження демократизму судоустрою і судочинства.

Характеризуючи конституційний статус особи, слід також про-аналізувати інший його принцип — принцип рівності, юридичний зміст якого виявляється у визнанні рівності всіх перед законом, в наданні усім громадянам однакових прав і обов'язків. Принцип рівності означає відсутність закріпленої в праві дискримінації з будь-яких ознак.

Принцип рівності відображений практично в усіх конституціях. «Усі люди рівні перед законом. Чоловіки і жінки рівноправні. Нікому не може бути завдано шкоди або віддано перевагу за ознаками його статі, йо-го походження, його раси, його мови, його вітчизни і місця народження, його віросповідання, його релігійних або політичних переконань», — за-писано в ст. З Основного закону ФРН.

Згідно з поширеною ліберальною концепцією прав і свобод, завдан-ня держави в основному обмежувалося створенням юридичних умов для їх реалізації. Інакше кажучи, проголошення рівноправності громадян у суспільстві означало, що реалізація прав є передусім приватною справою кожної особи. Однак з часом, в умовах так званої держави загального бла-годенства, остання взяла на себе відповідальність за забезпечення не тільки юридичних, а й певних матеріальних гарантій цих прав (наприк-лад, безкоштовна юридична допомога неімущим та малоімущим).

Необхідність забезпечення державою прав і свобод іноді проголо-шується в основних законах. Наприклад, у ст. З Конституції Італії запи-сано: «Завдання Республіки — усувати перешкоди економічного і соціального порядку, які, фактично обмежуючи свободу і рівність грома-дян, заважають повному розвитку людської особистості та дійсній ефек-тивній участі всіх трудящих у політичній і соціальній організації країни». Однак практичні можливості реалізації прав і свобод нерідко прямо пов'язані з матеріальним становищем суб'єктів.

З принципом рівності пов'язаний і факт проголошення в новітніх конституціях державного захисту прав та інтересів національних меншин. Так, у ст. 6 Конституції Італії сказано, що «Республіка відповідними засо-бами охороняє мовні меншини». У ст. З Конституції Іспанії записано, що «багатство різних мовних відтінків у країні є культурною цінністю, яка ко-ристується особливою повагою і захистом». Захист прав національних мен-шин, інтересів різних етнічних груп передбачено також конституційними актами Канади, Швеції та деяких інших держав.

Іноді в конституціях здійснено більш детальну регламентацію прав національних меншин. До Конституції Словаччини включений спеціаль-ний розділ (четвертий) під назвою «Права національних меншин та етнічних груп». Тут зафіксовано право відповідних громад на розвиток національної культури, право одержувати інформацію рідною мовою, право об'єднуватися в асоціації на національній.основі, право на здобут-тя освіти рідною мовою, право користуватися своєю мовою в офіційних стосунках, право брати участь у вирішенні справ, що їх безпосередньо стосуються, та