Підставою для правонаступництва юридичних осіб є реорганізація юридичної особи, коли при злитті юридичних осіб права й обов'язки кожного з них переходять до знову виниклої юридичної особи відповідно до передатного акта. Закон указує на перехід прав і обов'язків від однієї юридичної особи до іншої. Однак у практиці розгляду справ суди не завжди перевіряють підстави правонаступництва і перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Ліквідація юридичної особи не спричиняє правонаступництва.

Що стосується правонаступництва в окремих матеріальних правовідносинах (сингулярному) по цивільному праву, то вони спричиняють процесуальне правонаступництво. Права кредитора переходять по зобов'язанню до іншої особи на підставі закону і настання зазначених у ньому обставин: за рішенням суду про переведення прав кредитора на іншу особу, коли можливість такого переведення передбачена законом; унаслідок виконання зобов'язання боржника його поручителем чи заставником, що не є боржником по цьому зобов'язанню, і в інших випадках. Поступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону, іншим правовим актам чи договору.

Переведення боржником свого боргу на іншу особу також волоче правонаступництво. Однак переведення можливе тільки при наявності згоди на переведення боргу самого кредитора.

Однак правонаступництво в процесі допускається не завжди, оскільки матеріальні правовідносини не допускають такого правонаступництва. Існують такі права й обов'язки, особисто - довірчий характер яких не допускає можливість переходу прав і обов'язків до іншої особи. Так, не може перейти до іншої особи обов'язок платити аліменти на утримування конкретної особи, у відношенні якої платник аліментів виступає як аліментнозобов'язане обличчя.

Не допускається без згоди боржника поступка вимоги по зобов'язанню, у якому особистість кредитора має істотне значення для боржника.

Порядок процесуального правонаступництва підкоряється визначеним правилам і проходить у визначених рамках, установлених законом. Воно можливо на будь-якій стадії процесу, тобто на тій стадії, на якій вибуває правопопередник. Заявляючи клопотання про вступ у процес як правонаступник, зацікавлена особа повинна себе легітимізувати у якості даного учасника процесу і представити відповідні докази у вигляді необхідних документів, що підтверджують перехід до нього прав і обов'язків правопопередника. Закон передбачає можливість призупинення виробництва в справі по підставах, передбачених законом.

Коли правонаступництво настає у відношенні декількох осіб, суд повинен сповістити кожного з них, і їх вступ у процес обумовлено волею кожного з них. Проведення в справі відновляється шляхом винесення визначення.

Правонаступництво відрізняється від заміни неналежної сторони тим, що процес у справі продовжується з того моменту, коли він припинений, і всі дії правопопередника обов'язкові для правонаступника. Вступ у процес правонаступника не означає початку нового процесу.

Сторони в процесі не тільки наділені процесуальними правами, але і несуть певні процесуальні обов'язки, які підрозділяються на загальні і спеціальні.

Загальні процесуальні обов'язки. У ряді загальних обов'язків важливе місце займає сумлінність. Володіючи широкими процесуальними правами, сторони зобов'язані сумлінно їх використовувати. У більшості випадків цей обов'язок виконується добровільно, однак на сторону, що несумлінно заявила безпідставний позов або суперечку проти позову або систематично протидіючому правильному і швидкому розгляду і вирішенню справи, суд може покласти сплату на користь іншої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу у відповідності із середнім заробітком.

Сторони зобов'язані підкорятися процесуальній регламентації, здійснювати процесуальні дії у встановлені законом або судом терміни, вчасно оплачувати витрати в справі, представляти процесуальні документи за встановленим законом формою. Недотримання цих вимог позбавляє сторону права здійснення відповідних процесуальних дій. Що стосується загального обов'язку сторони бути правдивою в ході процесу, то, на мій погляд, цей обов'язок має моральний, а не правовий характер.

Спеціальні процесуальні обов'язки різні і залежать від характеру конкретних процесуальних дій, стадії цивільного процесу. Вони покладаються на сторони в зв'язку з необхідністю здійснення окремих процесуальних дій.

3. Поняття та значення процесуальних строків.

Одним із властивостей цивільної процесуальної форми виступає її строковість, тобто законодавче визначення часу, який з точки зору законодавця є прийнятним для виконання певних процесуальних дій.

Визначення цивільним процесуальним законодавством процесуальних строків має суттєве значення для правозастосовчої практики, забезпечує своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ і, відповідно, своєчасний захист порушених прав.

Процесуальний строк – це період часу, визначений для вчинення процесуальних дій учасниками процесу або іншими особами або за вказівкою закону або за приписом суду.

Правовий строк можна визначити як період або моменту часі з настанням або закінченням якого пов‘язано певну дію або подію, що має юридичне значення. За підставами встановлення можна виділити строки, які визначаються: 1) законом; 2) планово-адміністративним актом; 3) угодою; 4) рішенням суду. За ступенем самостійності учасників правовідносин у встановленні строків їх поділяють на імперативні і диспозитивні. За розміром обсягу прав і обов‘язків сторін по окремих періодах часу розрізняють загальні і окремі строки.

Цивільним процесуальним законом встановлені два види процесуальних строків – встановлені законом і призначені судом (стаття 84 Цивільного процесуального кодексу України – надалі – ЦПК).

До строків першого виду слід віднести ті, тривалість яких визначена процесуальним законодавством, зокрема:

за положеннями статті 146 ЦПК підготовка справи до судового розгляду повинна бути проведена не більше як у семиденний строк, а у виключних випадках по складних справах цей строк може бути продовжений до двадцяти днів з дня прийняття заяви;

за положеннями статті 148 ЦПК після закінчення підготовки справи до судового розгляду призначені до слухання справи повинні бути розглянуті в такі строки:

1) трудові справи – в