Натомість, історія свідчить, що права людини часто зневажались можновладцями, а закон та юристи прислуговувалися силі. Не набагато кращою є ситуація, коли права людини проголошуються, але їх не дотримуються, а то й повсякчасно порушують ті, хто повинен захищати. Навіть справедливі закони не можуть застосовуватися ав-томатично. Саме тому у цій сфері соціальної життєдіяль-ності так багато залежить від виконавців, того людського потенціалу працівників правоохоронних органів, який має бути на боці законності і правопорядку, правоохо-ронців, які повинні показувати приклад виконання і моральних, і правових норм.

Фахівців-правознавців слід розрізняти за видами і ха-рактером діяльності. По-перше, це юристи, що забезпе-чують правосуддя, – судді, прокурори, слідчі й інші осо-би, що проводять дізнання. По-друге, це адвокати, основ-ним покликанням яких є захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. По-третє, юристи, що пра-цюють у інших, крім правоохоронних, органах державної влади. По-четверте, юристи, які працюють юрисконсуль-тами та у кадрових службах на різноманітних підприєм-ствах, установах і в організаціях. По-п'яте, це науковці та викладачі правознавчих дисциплін у спеціалізованих і неспеціалізованих навчальних закладах різного рівня акреди-тації та підпорядкування. Залежно від поставленої мети обґрунтованим буде поділ професійної групи юристів і за іншими критеріями, наприклад, за галузевим принципом (МВС, органи судової влади, прокуратура й ін.), сферами діяльності тощо.

Звичайно, діяльність представників різних підгруп юридичних професій має свою специфіку, обумовлену ха-рактером суспільних відносин, у яких вони беруть участь, що відбивається на їх морально-психологічних якостях. Але, підкреслимо ще раз, усі юристи керуються у своїй діяльності однорідними принципами, мають бути зорієн-тованими на загальнолюдські моральні цінності, і тому до них, як до представників правничої професії, ставляться єдині за своєю сутністю морально-психологічні вимоги незалежно від конкретної сфери діяльності чи відомчої приналежності.

Отже, професійна етика як самостійна галузь етичної науки і водночас підрозділ правознавства має своїми зав-данням вивчення морального змісту права, особливостей реалізації загальних принципів моралі у сфері правничої діяльності, морального потенціалу юридичної професії та особистості юриста. Юридична етика покликана обґрунтувати зміст морального ідеалу юриста-спеціаліста, дос-лідити причини і форми деформацій морально-профес-ійної свідомості та запропонувати засоби їх подолання. До її предмета має бути включено також вивчення форм і методів морального виховання юридичних кадрів, шляхів удосконалення їх моральної і професійної культури.

У правовій науці та етиці накопичено певний досвід Дослідження правової практики з позицій дотримання моральних норм, розв'язання на теоретичному рівні мо-рально-юридичних суперечностей. Сформувались такі галузі етичного знання у правознавстві, як судова та міліцейська етики і в цілому юридична етика.

Деякі з авторів у межах судової етики виділяють адво-катську та слідчу етику. Так, В. В. Леоненко, С. Г. Любічевта інші вважають, що професійна етика юриста виступає як родове явище, що розв'язує загальні питання і проблеми, а її зміст складається із вчення про загальні моральні принци-пи і норми щодо правоохоронної і правозастосовної діяль-ності юриста. В ЇЇ межах вони виділяють судову етику як вид та її підвиди – слідчу і адвокатську. Ю. М. Грошевой з цьо-го приводу зазначає, що професійна етика окремих юридич-них спеціальностей має вивчати моральні вимоги, що став-ляться суспільством і державою до професійної діяльності суддів, слідчих, прокурорів, адвокатів, оперативних праців-ників органів МВС та СБУ, а також особливості, специфіку та структуру моральних відносин, які виникають під час ви-конання ними функціональних обов'язків. У останній час все більшої актуальності набувають питання, пов'язані з професійною етикою працівників органів внутрішніх справ. Відомий український дослідник цих проблем С. С Сливка звернув увагу на розробку змісту етичних проблем мілі-цейської служби, обґрунтував моральні вимоги до праців-ників міліції, що покликані вплинути на процес правоохоронної діяльності, виконання завдань, поставлених перед міліцією України.0. М. Бандурка обґрунтовує теоретичні основи, етичні засади правоохоронної діяльності, основні моральні вимоги до службовця ОВС.

У минулому, коли йшов процес становлення етичної науки та професійної етики, панував деонтологічний підхід, основи якого були закладені ще у XVIII ст. Відомо, що І. Кант, один з родоначальників деонтологічного підходу, обґрунтував категоричний імператив, який пе-редбачав: автономію, суверенність людини як володаря волі і суб'єкта моралі, повагу до неї; рівність усіх у моралі; необхідність розглядати людину як мету, а не як засіб до-сягнення мети; слідування обов'язку і відмову від своєкорисного інтересу.

Радянською етичною та правовою наукою на озброєн-ня була взята передовсім остання теза. У межах професій-ної етики взагалі і професійної етики юриста зокрема аналіз проводився лише від належного, яке за своєю природою могло бути лише ідеальним. А те, що існує реально, роз-глядалося лише абстрактно, як похідне від належного, а тому й менш важливе, вторинне. Правова практика, ЇЇ су-перечності, помилки, деформації морально-професійної свідомості аналізувались не як реальні явища, а лише як можливі, гіпотетичні, тому й складні моральні відносини У системах правоохоронної і правозастосовної діяльності так і не стали предметом окремого дослідження. Зокрема, згідно з такою методологічною установкою розкриття проблем формування особистісних якостей юристів йшло від професіограм, нормативних актів, у яких вони були офіційно закріплені [8].

ВИСНОВКИ

Професійна етика юриста – складне, багатопланове явище. Поставлені та висвітлені питання не вичерпують коло проблем й повний зміст цього феномену. Чекають на свій розгляд й аналіз такі теми, як моральний